Але пішов відчинити на стук. Він простягнув руку до срібноволосого незнайомця на ґанку, але де Мореншильд його здивував — і мене також — він ухопив Лі в обійми і розцілував у обидві щоки. А потім відсунув від себе, тримаючи за плечі. Заговорив він глибоким, акцентованим голосом — мені подумалося, що акцент у нього не російський, а радше німецький.
— Дайте подивитися мені на юнака, котрий подорожував у таку далечінь і повернувся звідти зі своїми незламними ідеалами!
І він знов притягнув Лі до себе в обійми. Голова Освальда вигулькнула над плечем цього величного чоловіка, і я побачив дещо ще більш дивовижне: Лі Гарві Освальд посміхався.
З дитячої спальні вийшла Марина з Джун на руках. Побачивши Бухе, вона радісно скрикнула, подякувавши йому за манеж і за, як це вона назвала своєю непевною англійською, «дитячі гуляточки». Бухе відрекомендував худого чоловіка Лоренсом Орловим — полковник Лоренс Орлов, до ваших послуг, — а де Мореншильда «другом всієї російської громади».
Бухе й Орлов на підлозі посеред кімнати зайнялися встановленням манежу. Марина стояла поряд з ними, щебечучи щось російською. Орлов, як і Бухе, схоже, очей не міг відірвати від молодої матері-росіянки. Марина була одягнена в блузку з рюшами й шорти, під якими її ноги здавалися безкінечно довгими. Усмішка Лі зав’яла. Він повертався до звично притаманної йому похмурості.
От лишень зробити цього йому не дозволив де Мореншильд. Він помітив і підібрав книжку, яку перед тим читав Лі.
— Щоби пізнати власного ворога, — відповів Лі, і коли де Мореншильд вибухнув реготом, усмішка знову повернулася на лице Лі Освальда.
— І що ти вирозумів із цього
Певна струна бренькнула в моїй душі, коли я прослуховував записану плівку. Я двічі перемотував її назад до цієї фрази, аж поки мені сяйнуло: майже точно такими ж словами Мімі Коркоран колись запитувала в мене про
— Гадаю, сама вона проковтнула отруєну наживку, — відповів Освальд. — А тепер заробляє гроші, продаючи її іншим людям.
— Саме так, друже мій. Ніколи не чув кращого визначення. Настане день, коли Ренди всього світу даватимуть відповідь за свої злочини. Ти віриш в це?
— Я це знаю, — відповів Лі. Це в нього прозвучало безапеляційно.
Де Мореншильд поплескав по дивану.
— Сідай поряд. Я хочу почути про твої пригоди на моїй батьківщині.
Але спершу до Лі й де Мореншильда з чимсь звернулися Орлов і Бухе. Почалася жвава розмова російською. Лі виглядав розгубленим, але коли де Мореншильд сказав йому щось, також російською, Лі кивнув і кинув кілька слів Марині. Те, як він махнув рукою на двері, ясно дало зрозуміти сенс:
Де Мореншильд перекинув Бухе ключі до своєї машини, але той їх не вловив. Він вхопив їх тільки з брудного зеленого килима, на що де Мореншильд з Лі обмінялись веселими поглядами. Потім вони поїхали, Марина з дитиною на руках у схожому на корабель «Кадилаку» де Мореншильда.
— Нарешті ми маємо спокій, друже мій, — сказав де Мореншильд. — А чоловіки нехай потрусять своїми гаманцями, що на добре, так?
— Я вже втомився від того, що вони тільки й роблять, що трусять гаманцями, — сказав Лі. — Рина почала забувати, що ми приїхали до Америки не для того, щоби лише купити клятий холодильник і купу одягу.
Де Мореншильд заперечливо відмахнувся:
— Це лише дрібка поту із зашийка капіталістичного кнура. Чоловіче, хіба тобі не обридло жити в цьому депресивному свинюшнику?
Лі на це зауважив:
— А що ме’і й де сві’ить, крім як тут?
Де Мореншильд ляснув його по спині з такою силою, що ледь не змів цього тендітного молодика геть з дивана.
— Не журися! За все, що на тебе валиться зараз, ти відплатиш у тисячу крат потім. Хіба не в це ти віриш? — А коли Лі кивнув: — А тепер скажи мені, товаріщ, як обстоять справи в Росії — я можу називати тебе товаріщем, чи ти відкидаєш таку форму звертання?
— Звіть, як вам завгодно, аби лиш не забували звати обідати, — відповів Освальд, регочучи. Я побачив, що він розкривається перед де Мореншильдом, як ото квітка після довгих дощів розкривається до сонця.
Лі заговорив про Росію. Розповідав він пафосно. Мені нецікаво було слухати у його виконанні багатослівний реп про те, як комуністичні бюрократи спаплюжили чудесні довоєнні ідеали соціалістичної країни (великі сталінські чистки тридцятих він оминув). Не схвилювала мене також його заява, що Микита Хрущов ідіот; і тут у будь-якій перукарні чи в будці чистильника взуття можна почути такі ж пусті теревені про американських лідерів. Можливо, через чотирнадцять місяців Освальду й було призначено змінити хід історії, але від того він не був менш нудним.
