Я переїхав жити до Діка, в його будинок в іспанському стилі на вулиці Сема Х’юстона[581]. Принаймні про людське око. По правді, я переїхав у дім № 135 на Бортьовій алеї, до Сейді. Коли ми її туди вперше заводили, я боявся того, що ми там можемо побачити, і Сейді, хай яка не була вона тоді обдовбана, гадаю, також цього страшилася. Але міз Еллі разом з Джо Піт з факультету домашньої економіки покликали кількох надійних дівчат, котрі перед поверненням Сейді цілий день там вимивали, відшкрібали, полірували, не залишивши жодного брудного сліду Клейтона. Килим з вітальні прибрали, замінивши іншим. Новий був офіційного сірого, аж ніяк не життєрадісного кольору, але, мабуть, це був розумний вибір; сірі речі мало підтримують спогади. Викинули також її порізаний одяг і замінили іншими речами.
Сейді жодного разу й словом не торкнулася ні нового килима, ні нового гардероба. Я не певен, що вона їх навіть зауважила.
Дні я проводив там, готував їжу, працював у її маленькому садочку (котрий захиріє з настанням чергового спекотного літа в Центральнім Техасі, але зовсім не всохне) і читав їй
Сейді змінила зачіску: замість центрального проділу вона почала зачісувати волосся на взірець Вероніки Лейк[583], з правого на лівий бік голови, таким чином, коли врешті зняли пов’язки, її найгірші шрами бодай якось були прикриті. Втім, це не мало тривати довго, першу реконструктивну операцію — командну роботу чотирьох лікарів — було призначено на п’яте серпня. Еллертон сказав, що знадобиться щонайменше ще чотири операції.
Повечерявши з Сейді (вона майже не їла, хіба що трішки поколупається у своїй тарілці), я їхав до Діка, бо маленькі міста сповнені великих очей вкупі з язикатими ротами. Краще, щоб невдовзі після заходу сонця ті великі очі бачити мою машину на Діковій під’їзній алеї. А коли вже западала темрява, я пішки долав дві милі назад до Сейді, де спав на новому розкладному дивані до п’ятої ранку. Майже ніколи мій сон там не бував безперебійним, бо рідко траплялися ночі, коли мене не будила своїми криками, просинаючись від кошмарів, Сейді. У денний час Джонні Клейтон залишався мертвим. після настання темряви він знову й знову підкрадався до неї з ножем і револьвером.
Я заходив до неї, заспокоював, заспокоював її як тільки міг. Потім вона інколи брела зі мною до вітальні, щоб викурити сигарету, перш ніж посунути назад у спальню, завжди сторожко притискаючи волосся собі до понівеченої половини обличчя. Вона не дозволяла мені міняти пов’язки. Робила це сама, у ванній, за зачиненими дверима.
Після одного особливо важкого кошмару, переступивши поріг спальні, я побачив її голу, вона стояла біля ліжка й схлипувала. Жахливо схудла, буквально стоншена. Скинута нею нічна сорочка лежала на підлозі. Почувши мене, вона обернулась, одною рукою прикриваючи собі груди, другою лобок. Волосся колихнулося вслід за її порухом, на праве плече, і я побачив ті напухлі рубці, грубі шви, складку плоті в неї під оком.
—
— Сейді, що з тобою? Чому ти скинула з себе сорочку? Що трапилося?
— Я обмочилася в ліжку, ясно тобі? Мушу тепер все перестелити,
Я підійшов до підніжжя ліжка, вхопив збиту на купу ковдру й укутав у неї Сейді. Коли я вже підвернув угору верхній край, сховавши за ним, мов за коміром, її шоку, вона заспокоїлась.
— Ходи до вітальні, тільки обережно, не перечепися об ковдру. Покури там. А я поміняю постіль.
— Ні, Джейку, вона брудна.
Я взяв її за плечі.
— Так міг би сказати Клейтон, а він мертвий. Трішки обісцяна, от і все.
— Ти певен?
— Так, а поки ти ще не пішла…
Я відтулив імпровізований комір. Вона зіщулилась, заплющивши очі, але залишилась стояти. Ледь стримуючись, але це вже був прогрес. Я поцілував ту обвислу плоть, що тепер замінила її колишню щоку, а потім знову підвернув ковдру на місце.
— Як ти міг? — спитала вона не розплющуючи очей. — Воно ж
— Та ні. Це просто частинка тебе, Сейді, жінки, котру я кохаю. А тепер піди, побудь у вітальні, поки я тут все поміняю.
Закінчивши перестеляти постіль, я попросився полежати з нею разом у ліжку, поки вона засне. Вона здригнулася, майже як тоді, коли я відтулив ковдру, і похитала головою.
— Я не можу, Джейку. Пробач.
