1Q84. Книга друга полностью

— Я знаю. І я читав «Братів Карамазових». Звичайно, ви маєте рацію. Подібні хвастощі нічого не вирішують. Але треба було за короткий час вас переконати. От чому я насмілився це показати.

Аомаме мовчала.

— У цьому світі нема ні абсолютного добра, ні абсолютного зла, — сказав чоловік. — Добро й зло не стоять на місці, а постійно міняються ролями. Одне добро наступної миті може перетворитися на зло. І навпаки. Подібний світ описав Достоєвський у «Братах Карамазових». Головне — підтримувати рівновагу між добром і злом, що перебувають у безперервній круговерті. Якщо доходить до перекосу в один бік, то підтримати мораль стає важко. Отож рівновага — це добро. В цьому розумінні я повинен умерти, щоб підтримати її.

— Я не відчуваю зараз потреби вас убивати, — рішуче сказала Аомаме. — Ви, мабуть, знаєте, що я прийшла сюди з цим наміром. Не могла допустити існування такої, як ви, людини. Будь-що готувалася вас прибрати з цього світу. Однак зараз я вже не маю цього наміру. Ви страшно мучитеся, і я знаю про ваші страждання. У таких муках ви повинні знесиліти й умерти. А допомагати вам умерти легкою смертю я вже не маю охоти.

Усе ще лежачи долілиць, чоловік легенько кивнув.

— Якщо ви мене вб'єте, мої люди повсюди вас переслідуватимуть. Вони — фанатичні особи й дуже вперті. Якщо мене не стане, секта втратить доцентрову силу. Та якщо система утворилася, то починає підтримувати власне існування.

Аомаме слухала, що розповідає чоловік.

— Вони вчинили зло вашій подрузі, — сказав чоловік.

— Моїй подрузі?

— Жінці з наручниками. Як там її…

У душі Аомаме вмить настав спокій. Буря почуттів уже вляглася. Лише висіла важка тиша.

— Аюмі Накано, — сказала вона.

— Сталося нещастя.

— Ви це зробили? — холодним голосом спитала Аомаме. — Ви вбили Аюмі?

— Я її не вбивав.

— Але ви чомусь знаєте, що хтось Аюмі вбив.

— Експерт розвідав, — відповів чоловік. — Навіть невідомо, хто її вбив. Ми лише знаємо, що вашу подругу, жінку-поліцейського, хтось задушив у якомусь готелі.

Права рука Аомаме знову стиснулася.

— Але ж ви сказали: «Вони вчинили зло вашій подрузі».

— Я не міг цьому запобігти. Якщо навіть хтось її вбив, то, видно, цілився в найслабшу ланку. Як вовк, що накидається на найкволішу вівцю в отарі.

— Ви хочете сказати, що Аюмі була моєю найслабшою ланкою?

Чоловік мовчав.

— Але ж навіщо було її вбивати? Таку добру дівчину. Вона ж нікому не заподіяла жодної шкоди. Навіщо? Тому, що я до цього причетна? Якщо хотіли мене покарати, то хіба не могли мене саму знищити?

— Вони не могли вас знищити, — відповів чоловік.

— Чому? — спитала Аомаме. — Чому мене не могли знищити?

— Бо ви вже стали особливою людиною.

— Особливою людиною? — спитала вона. — В чому особливою?

— Про це ви дізнаєтеся пізніше.

— Пізніше?

— Коли настане відповідний час.

Аомаме знову скривилася.

— Не розумію, що ви кажете.

— Колись зрозумієте.

Аомаме хитнула головою.

— В усякому разі, поки що вони не можуть на мене напасти, тому й цілилися в найслабшу ланку в моєму житті. Щоб попередити мене, щоб я не позбавляла вас життя.

Чоловік мовчав. Його мовчанка підтверджувала її слова.

— Який жах! — сказала Аомаме. — Хоч її і вбили, ніщо в світі не змінилося.

— Та ні, вони — не вбивці. Власними руками нікого не знищують. Вашу подругу, мабуть, убило щось, сховане в ній самій. Раніше чи пізніше подібна трагедія мала статися, її життя було сповнене ризиків. Вони лише підстьобували її в потрібному напрямку. Ніби змінювали установку таймера.

Установку таймера?

— Але ж вона не була електричною пічкою. А живою людиною. Сповнена ризиків чи без них, вона була для мене найдорожчою подругою. І ви її так просто забрали. Беззмістовно, жорстоко.

— Ваш гнів виправданий, — погодився чоловік. — Можете спрямувати його проти мене.

Аомаме хитнула головою.

— Навіть якби я зараз позбавила вас життя, Аюмі не повернеться.

— Але так ви зможете відплатити карликам їхньою монетою. Так би мовити, зможете помститися. Вони ще не бажають моєї смерті. Моя смерть залишить порожнє місце. Принаймні тимчасово, поки не з'явиться мій спадкоємець. Для них це буде болісний удар. Водночас і вам це буде вигідно.

— Хтось сказав: «Ніщо так дорого не обходиться і не приносить так мало користі, як помста».

— Вінстон Черчілль. Але, наскільки я пригадую, він так висловився, щоб виправдати дефіцит бюджету Британської імперії. В цьому вислові немає морального змісту.

— Мені байдуже до моралі. Вас і без мого втручання пожере невідома хвороба, і ви, пройшовши крізь муки, помрете. І тому я не маю підстав вам співчувати. Навіть якщо світ, втративши мораль, розвалиться, це станеться не з моєї вини.

Чоловік ще раз глибоко зітхнув.

— Так, я добре розумію ваші слова. А ви готові укласти ось таку своєрідну оборудку? Якщо ви заберете в мене життя, то взамін я постараюсь зберегти життя Тенґо-куна. Зробити це в мене ще залишилася сила.

— Тенго, — сказала Аомаме. Вона відчула, як раптом знесиліла. — Ви й про це знаєте?

— Про вас я знаю все.

— Але ви цього не могли дізнатися. Бо ім'я Тенґо-куна не виходило назовні з моєї душі.