1Q84. Книга друга полностью

— Аомаме-сан, — сказав чоловік і коротко зітхнув. — У цьому світі немає нічого, що не виходить назовні з душі. І тепер, можливо, суто випадково, Тенґо-кун має для нас особливе значення.

Аомаме втратила мову.

— Але, якщо бути точним, це не чиста випадковість. Доля звела вас обох тут не випадково. Ви прийшли в цей світ, як хотіли. А коли вже прийшли, то, незалежно від того, подобається він вам чи ні, вам доручили виконувати певні ролі.

— Прийшли в цей світ?

— Так, цього 1Q84 року.

— 1Q84 року? — перепитала Аомаме. її обличчя знову сильно скривилося. «Хіба не я створила це слово?» — подумала вона.

— Так, це ви створили це слово, — сказав чоловік, ніби прочитавши в душі Аомаме. — З вашого дозволу я тільки скористався ним.

«1Q84 рік», — подумки вимовила Аомаме.

— У цьому світі немає нічого, що не виходить назовні з душі, — тихо повторив лідер.

Тенґо встиг повернутися додому перед тим, як почався дощ. Зі станції спішив пішки. На надвечірньому небі не було видно жодної хмаринки. Ніщо не віщувало ні дощу, ні грому. Оглядаючись навколо, він не бачив нікого, хто йшов би з парасолькою в руці. Було приємне надвечір'я пізнього літа, коли, йдучи на бейсбольний майданчик, хочеться випити свіжого пива. Однак зовсім недавно він налаштувався сприймати всерйоз те, що сказала Фукаері. «Краще повірити, ніж не повірити», — подумав він, спираючись швидше на досвід, ніж на логіку.

Заглянувши в поштову скриньку, Тенґо знайшов у ній діловий конверт без зазначеного прізвища відправника. Відкрив конверт і зазирнув усередину. В ньому містилося повідомлення про переказ 1 627 534 єн на його простий депозитний рахунок від «Офіс ERI». Напевне, від фіктивної компанії, яку створив Комацу. А може, від Ебісуно-сенсея. Одного разу Комацу повідомив, що виплатить одну частину авторського гонорару, отриманого за «Повітряну личинку». Можливо, це і є та частина. А виплату, напевне, зроблено чи то за «співпрацю», чи то за «надання матеріалів». Тенґо ще раз перевірив, скільки грошей переказано, й, поклавши повідомлення про переказ у конверт, запхнув його в кишеню.

Переказані гроші були для нього досить великими (насправді він уперше мав таку круглу суму), але не принесли йому ні радості, ні здивування. Наразі Тенґо не відчував у них великої потреби. Маючи сталий дохід, він жив зовсім небідно. Тривоги перед майбутнім, принаймні тепер, не відчував. Проте всі хотіли дати йому круглу суму грошей. Дивний світ, та й годі!

Однак що стосується переписування «Повітряної личинки», то, враховуючи його клопіт, з цим. пов'язаний, винагорода в один мільйон шістсот тисяч єн здавалася йому трохи малуватою. Хоча якби його запитали: «Ну, а яка винагорода була б справедливою?» — Тенґо не знав би, що відповісти. Передусім не знав, як справедливо оцінити свою послугу. Адже в світі трапляються безоплатні послуги й такі, яким ціни не можна скласти. Позаяк «Повітряна личинка» все ще начебто продається, то, можливо, в майбутньому надійдуть нові грошові перекази, але якщо переказана на його рахунок сума зростатиме, то виникнуть нові проблеми. Бо якщо він отримає ще більшу винагороду, то ступінь його причетності до «Повітряної личинки» остаточно стане доконаним фактом.

Тенґо подумав, що завтра вранці треба насамперед відіслати назад Комацу той мільйон шістсот тисяч єн. Якщо він так зробить, то зможе уникнути певної відповідальності. І тоді, можливо, його настрій поліпшиться. У всякому разі, стане фактом те, що він відмовився від винагороди. Однак завдяки цьому моральна відповідальність з нього не зніметься. Його вчинок не має виправдання. Відмова від винагороди може прислужитися йому в ролі зм'якшувальної обставини. Або ж, навпаки, може кинути на його вчинок ще більшу тінь підозри. Мовляв, він повернув гроші тому, що відчував свою провину.

Від таких роздумів у Тенґо заболіла голова. Тому він перестав перейматися грошовим переказом. Вирішив, що краще згодом над цим спокійно подумати. Адже гроші — не жива істота й нікуди не втечуть. Можливо.

Піднімаючись сходами на третій поверх до своєї квартири, Тенґо думав над невідкладним питанням — як перебудувати власне життя. Відвідавши батька на південній частині півострова Босо, він загалом упевнився, що той — не його справжній батько. Зумів стати, так би мовити, на відправний пункт нового життя. Можливо, саме зараз наспіла для цього добра нагода. Зовсім непогано позбутися різних клопотів і почати нове життя. З новим місцем роботи, квартирою і новими людськими стосунками. Хоча він ще не був у цьому впевнений, але передчував, що зможе жити набагато логічніше, ніж досі.