At least she knew the knights weren’t the only beings in the dungeon. It also confirmed that the captain had likely failed his last quest. Also, the Soul Ripper didn’t have the ability to sense her, meaning she could hide from it.
Принаймні вона знала, що лицарі були не єдиними істотами в підземеллі. Він також підтвердив, що капітан, ймовірно, провалив свій останній квест. Крім того, Різник душ не мав здатності відчувати її, а це означає, що вона могла сховатися від цього.
Focusing on her search, Ilea found what she was looking for some minutes later. The roaming form of an undead knight. His eyes were white, just like those of the other knights, one of them looking at her through the cracked helmet. His armor showed more rust than the knights above, his sword dull and really more of a bludgeoning weapon. Even better, this one had only two question marks.
Зосередившись на своїх пошуках, Ілея через кілька хвилин знайшла те, що шукала. Бродяча форма лицаря-нежиті. Очі в нього були білі, як і в інших лицарів, один з них дивився на неї крізь потрісканий шолом. На його обладунках було більше іржі, ніж у лицарів зверху, його меч був тупий і справді більше нагадував зброю для ударів. Ба більше, у цьому було лише два знаки питання.
Perfect, she thought as she watched it through her Sphere.
Ідеально, подумала вона, спостерігаючи за цим через свою Сферу.
It still had an intact head and both its arms, dragging a rusty sword on the stone floor. Ilea wondered if the king controlled this undead as well. Given how erratically they moved and fought, somehow she doubted it.
У нього ще була ціла голова і обидві руки, він волочив іржавий меч по кам'яній підлозі. Ілея поцікавилася, чи цар контролює і цю нежить. Враховуючи, як хаотично вони рухалися і билися, вона якось сумнівалася в цьому.
Checking for an escape path to the higher areas of the dungeon, Ilea shot an ashen projectile at the being. The knight hunched down and screeched at her before its powerful legs propelled it off the ground.
Перевіряючи шлях втечі до вищих частин підземелля, Ілея вистрілила в істоту попелястим снарядом. Лицар згорбився і заверещав на неї, перш ніж її могутні ноги відірвали її від землі.
A series of dodges and quick movements followed where Ilea tried to avoid her pursuer’s attacks without using her blink, jumping and flying instead. She knew they could easily sense her and sometimes threw their weapons to intercept her form when it vanished. Against them, blinking was only for dodging when all else failed, not to reposition or to run away. At least, not when there was no cover between her destination and the monsters.
За цим послідувала серія ухилень і швидких рухів, де Ілея намагалася уникнути атак переслідувача, не використовуючи при цьому моргання, стрибаючи і літаючи. Вона знала, що вони можуть легко її відчути, і іноді кидали зброю, щоб перехопити її форму, коли вона зникала. Проти них кліпання було лише для того, щоб ухилятися, коли нічого не допомагало, а не для того, щоб змінити положення чи втекти. Принаймні, не тоді, коли між її пунктом призначення та монстрами не було прикриття.
Many a house was destroyed along the way, the knight ignoring the walls, fences, and heaps of rubble that stood between itself and Ilea’s fast-moving form. Despite stumbling, sometimes falling down completely, the undead managed to keep up.
По дорозі було зруйновано багато будинків, лицар не звертав уваги на стіни, паркани та купи щебеню, які стояли між ним і швидкоплинною формою Ілеї. Незважаючи на спотикання, іноді повне падіння, нежить встигала.
Ilea would be able to get away if she moved at full speed, but the undead was far more tenacious than its unliving brethren in the sunlit part of the ancient city. Crashing through solid stone walls as well as smashing face-first into the ground didn’t seem to dissuade or damage the creature in the slightest, which did give Ilea a little bit of pause.
Ілея змогла б втекти, якби рухалася на повній швидкості, але нежить була набагато живучішою, ніж її неживі побратими в освітленій сонцем частині стародавнього міста. Провал крізь міцні кам'яні стіни, а також удар обличчям об землю, здавалося, анітрохи не збентежили і не пошкодили істоту, що дало Ілеї невелику паузу.
At least a second knight didn’t appear, despite the noise her hunter continuously produced. Ilea had chosen the same route she’d taken to come down into Tremor’s lower section, hoping that none of the knights would stroll into her escape path on the way back.
Принаймні другий лицар не з'явився, незважаючи на шум, який постійно створював її мисливець. Ілея вибрала той самий шлях, яким вона спускалася в нижню частину Тремора, сподіваючись, що ніхто з лицарів не ступить на її шлях втечі на зворотному шляху.
Reaching the half-collapsed wall, she rushed over it and turned in the air before she slowed to a halt, waiting for her enemy to come charging toward her. A couple of seconds later, she knew the knight had given up.
