She sighed and struggled over to the stairs to sit down. What the hell were those machines…? She deactivated Pain Tolerance again and gritted her teeth, the physical pain a helpful distraction from the mental images of death that replayed in her mind.
Вона зітхнула і насилу підійшла до сходів, щоб сісти. Якого біса були ці машини...? Вона знову деактивувала Толерантність до болю і зціпила зуби, фізичний біль допоміг відволіктися від уявних образів смерті, які відтворювалися в її свідомості.
Her fists clenched and tears started falling from her eyes as she bit down on a rolled-up wad of clothing. She had to stop the pain again.
Її кулаки стиснулися, а з очей потекли сльози, коли вона відкусила згорнуту пачку одягу. Їй довелося знову припинити біль.
I’m a mess… she groaned, but then she chuckled to herself, reminded of the time she had faced her first drake at level 1. Guess there will always be a drake…
Я безлад... Вона застогнала, але потім посміхнулася сама до себе, нагадавши про той час, коли вона зіткнулася зі своїм першим селезнем на 1-му рівні. Гадаю, селезень завжди знайдеться...
She looked up at the stone ceiling and started meditating. It was hard, but the high level of the skill managed to calm her down a little, coupled with her Reconstruction. The images were still there, though their impact felt dulled.
Вона подивилася на кам'яну стелю і почала медитувати. Це було важко, але високий рівень майстерності зумів її трохи заспокоїти, укупі з реконструкцією. Зображення все ще залишалися, хоча їхній вплив здавався притупленим.
Glad I have these skills—
Радий, що маю ці навички —
Her thought was interrupted as she heard a noise outside. Guardians? Her sphere activated, and she saw three people sneaking through the house on the other side of the street.
Її думка перервалася, коли вона почула шум надворі. Опікунів? Її сфера активізувалася, і вона побачила трьох людей, які прокрадалися через будинок на іншому боці вулиці.
She tried getting up once, then again, before finally making herself move. The trio had settled down in the house opposite, one of them coughing heavily, a substance falling to the ground before them.
Вона спробувала встати один раз, потім ще раз, перш ніж нарешті змусити себе поворухнутися. Трійця влаштувалася в будинку навпроти, один з них сильно кашляв, і речовина впала на землю перед ними.
Ilea slowly walked downstairs. The cold in her stomach was nearly gone, just a lingering reminder of what she had survived. She paused, nearly puking, before she looked both ways down the street and walked to the other side. Her body should’ve been mostly fine, at least that was what Reconstruction told her, but it still felt stiff and unresponsive.
Ілея повільно спустилася вниз. Холод у животі майже зник, лише тривале нагадування про те, що вона пережила. Вона зупинилася, ледь не блюючи, а потім озирнулася в обидва боки на вулицю і пішла на інший бік. Її тіло мало бути в основному в порядку, принаймні так їй сказала Реконструкція, але воно все одно відчувало себе жорстким і не реагуючим.
She reached the other side without alerting the three people until she entered the building. Knocking on the wall slightly, she saw with her sphere that the three turned toward her, two of them drawing their weapons.
Вона дійшла до іншого берега, не попередивши трьох людей, поки не увійшла в будівлю. Злегка постукавши по стіні, вона побачила, що всі троє повернулися до неї, двоє з них витягли зброю.
“It’s Lilith…” she said, rounding the corner.
— Це Ліліт... — сказала вона, завертаючи за ріг.
In front of her was Jeremy, battered and bloodied. His helmet was missing, and many cuts and cracks covered his armor. No shield could be seen, and even his sword was chipped in places. On the ground was Rin, her eyes glassy. A gruesome diagonal gash through her chest was covered in dried blood. Fresh blood colored the ground below her.
Перед нею стояв Джеремі, побитий і закривавлений. Його шолом був відсутній, а багато порізів і тріщин покривали його броню. Не було видно жодного щита, і навіть меч у нього був місцями відколотий. На землі лежала Рін, її очі були скляні. Жахлива діагональна рана в її грудях була залита засохлою кров'ю. Свіжа кров забарвила землю під нею.
The last one in the room was the chandelier mage. Ilea nearly smiled. He was the one who had first helped her with her resistance training. His robe was no longer very pretty, and he was holding a small dagger covered in icy spikes.
Останнім у кімнаті був маг-люстра. Ілея ледь не посміхнулася. Саме він першим допоміг їй з силовими тренуваннями. Його халат був уже не дуже гарний, і він тримав у руках маленький кинджал, вкритий крижаними шипами.
“Let me look at her,” she said immediately, ignoring the stares and still-raised weapons as she limped past them and knelt down next to Rin. “Praetorian?” she asked Jeremy, who looked out toward the street before kneeling down as well.
