The food was simple and good, lentil stew with thick chunks of well-cooked meat. She closed her eyes to appreciate the taste and the energy it brought back to her body. It seemed to bring back more than any food she’d ever consumed. It was one of the best meals she’d ever enjoyed, though still not quite at Keyla’s level. She wondered if the cooks had used magic or if her exhausted state was the cause, though she found it mattered little as she ate more.
Їжа була простою і хорошою, тушкована сочевиця з товстими шматками добре провареного м'яса. Вона заплющила очі, щоб оцінити смак і енергію, яку він приніс у її тіло. Здавалося, що вона повернула більше, ніж будь-яка їжа, яку вона коли-небудь споживала. Це була одна з найкращих страв, які їй коли-небудь подобалися, хоча все ще не зовсім на рівні Кейли. Вона думала, чи кухарі вдалися до магії, чи причиною був її виснажений стан, хоча вона виявила, що це не має великого значення, оскільки вона їсть більше.
“I paused to meditate ten times while you were out there, so in the end, the numbers are similar,” the mage replied, but Ilea knew that wasn’t true. She had seen the devastation of the mage’s spells. Trian alone had burned through dozens of demons in mere seconds, during which time she could only kill one or two.
«Я зупинявся, щоб помедитувати десять разів, поки ти був там, так що врешті-решт цифри схожі», — відповів маг, але Ілея зрозуміла, що це неправда. Вона бачила руйнівні чари мага. Тільки Тріан за лічені секунди спалила десятки демонів, за цей час вона змогла вбити лише одного або двох.
“The ash control you have is impressive. Maybe you could do something there?”
"Контроль над попелом у вас вражає. Може, ти там щось зробиш?»
“Yeah, maybe. I’m working on it, though I can’t really kill anything with it.”
— Так, можливо. Я працюю над цим, хоча не можу нічого вбити ним».
Ilea didn’t want to look at any of her skill advancements yet, so she’d been ignoring the incoming messages. Her brain felt like mush and not up to taking in new information. There wouldn’t be many Class levels as the demons had been of a much lower level, bar a few. Ilea just hoped her skills would grow, especially those of her second Class.
Ілея ще не хотіла дивитися на будь-які свої досягнення, тому ігнорувала вхідні повідомлення. Її мозок був схожий на кашу і не до сприйняття нової інформації. Класових рівнів було небагато, оскільки демони були набагато нижчого рівня, за винятком декількох. Ілея просто сподівалася, що її навички зростуть, особливо в її другому класі.
“Perhaps your ash can’t cause much damage yet, but you’ll get there. I’m sure of it. Let me get some more of that food as well,” the woman said. She smiled and got up before she walked to the cooks. They were members of the Hand too, it seemed, all above level 200.
"Можливо, ваш попіл ще не може завдати великої шкоди, але ви досягнете цього. Я в цьому впевнений. Дай мені ще трохи цієї їжі", - сказала жінка. Вона посміхнулася і встала, перш ніж піти до кухарів. Вони теж були членами Долоні, здавалося, всі вище 200-го рівня.
Meditation fully restored Ilea’s reserves a short while later. Her body was still sore from the expenditure, and in the long run, she knew it wouldn’t be healthy. Still, she would invest as much as she could right now to advance her strength while there were still demons left to kill.
Через деякий час медитація повністю відновила резерви Ілеї. Її тіло все ще боліло від витрат, і в довгостроковій перспективі вона знала, що воно не буде здоровим. Тим не менш, вона вкладе стільки, скільки зможе, прямо зараз, щоб розвинути свою силу, поки ще залишалися демони, яких потрібно вбивати.
“This food is amazing,” the brown-eyed woman said. Then she noticed Ilea getting up again. “Going back already? You should give your body some more time, even if your resources are already full,” she added, a bit of worry in her voice.
"Ця їжа дивовижна", - сказала кароока жінка. Потім вона помітила, що Ілея знову встає. "Повертаєшся вже? Ви повинні дати своєму тілу ще трохи часу, навіть якщо ваші ресурси вже заповнені", - додала вона з деяким занепокоєнням у голосі.
“I’ll be fine,” Ilea said as she walked to the nearby bard who had previously calmed her mind with his music. Once again, the effect soon began to take hold.
— Зі мною все буде гаразд, — сказала Ілея, йдучи до сусіднього барда, який раніше заспокоював її своєю музикою. І знову ефект невдовзі почав проявлятися.
“Thank you,” she said, tossing a gold coin toward the man, which he snapped out of the air before he bowed his head slightly. She gave the cooks a few gold coins too.
— Дякую, — сказала вона, кидаючи в бік чоловіка золоту монету, яку він вихопив з повітря, перш ніж злегка схилити голову. Вона також подарувала кухарям кілька золотих монет.
“To hear praise from a warrior such as thee is prize enough. I’ll make sure to spend it wisely,” the bard replied before continuing to play.
