Баришник дур-зіллям полностью

Він став пояснювати, що капітани Слай і Скеррі займаються пачкарством, завозячи в Англію тютюн, звільнений від сплати мита, вдаючись до повторного експорту: тобто вони реєструють свій вантаж і сплачують мито в тому англійському порту, куди прибувають, а потім вимагають повернення мита, реекспортуючи тютюн на острів Мен, що лежить поблизу, — формально то є іноземна територія, — звідкіля його вже можна легко вивозити до Англії чи Ірландії.

— Ми могли б також покласти край усій цій їхній справі, давши проти них свідчення, щойно зійдемо на берег. Яка б то була перемога для лорда Балтимора!

Ебенезер захоплено покрутив головою.

— Ну ж бо, давай! — вигукнув за якусь хвильку його друг. — Ти ж, звісно, не боїшся? Невже тебе так непокоїть той нікчемний самозванець?

— Сказати по правді, Генрі, це мене і справді дуже непокоїть. Мені непутить не те, що він може поліпшити свій стан моїм коштом — якби він мене обікрав, я б не вельми об тім потерпав. Але ж він украв у мене мою особистість; він, немов браконьєр, паразитує на моїй сутності! Я не можу цього дозволити.

— Он воно що, — насмішкувато пирхнув Берлінґейм. — То все схоластичні теревені. Що це за монета така, твоя особистість, і як він зміг нею заволодіти?

Ебенезер нагадав другові їхню першу розмову в кареті по дорозі з Лондона, під час якої він розкрив сутність своєї подвійної істотності як поета і дівака — істотності, усвідомлення якої, після зустрічі з Джоан Тоуст, якщо і не призвело до того, що він став відчувати справжнє існування, то принаймні дозволило йому зосередитися на чомусь, і тим-то її збереження й утвердження було тим, що він цінував понад усе.

— Ніколи в житті я більше не буду тікати від себе чи якимось чином приховувати свою особистість, — завершив він. — Саме через подібного роду боягузтво я й зазнав ганьби сьогодні вранці, і це був неначе якийсь знак згори, адже тільки повернення до самого себе й дало мені змогу все те пережити. Мене очистили пісні, які ще не народилися, і я провів ті тривожні години разом зі своєю музою.

Берлінґейм визнав, що нездатен второпати зміст цієї метафори, тож поет був змушений простими словами пояснити, як він використав чотири чистих аркуші паперу зі свого записника, щоб очиститися, а два інших списав своїми віршами про море.

— Присягаюся, що ніколи більше не зраджуватиму себе, Генрі; і лише моє подивування і зробило можливим цей останній обман. Тож якщо Слай і Скеррі тут раптом з'являться на порозі, я негайно ж відкрию їм свою особу.

— І одразу ж отримаєш кулю у свою безтямну довбешку? Ти бовдур!

— Я поет, — відповів Ебенезер, намагаючись зібрати докупи всю свою мужність, яка вже починала його покидати. — І нехай хто-небудь спробує це заперечити! І крім того, навіть якби цього самозванця, із яким я мусив би зіткнутися, і не було, то мені все одно необхідно було б здійснити подорож на «Посейдоні»: у всіх моїх віршах згадується це судно. — І він розгорнув свого записника на сторінках, що були плодом його вранішніх зусиль. — Ось тільки послухай-но це:

«Морфей» зіпсує весь розмір, не кажучи вже про задум.

— Задум і так уже зіпсовано, — уїдливо відказав Берлінґейм. — Третій рядок викидає тебе за облавок корабля, а останній може стосуватися однаково і «Посейдона», і Океану. А щодо розміру, то ніщо не забороняє тобі зберегти ім'я «Посейдон», хоча ти й будеш плисти на «Морфеї».

— Ні, це було б не те саме, — правив своєї Ебенезер, якого ворожість Берлінґейма дещо зачепила за живе. — Я змальовую єдиний, справжній і неповторний «Посейдон»:

— А ти пливеш на захід, — завважив Берлінґейм ще більш уїдливо. — А «Посейдон» — то таке собі щуряче гніздо.

— Тож мені й поготів слід потрапити на нього, — виголосив поет ображено, — бо інакше я можу хибно його змалювати.

— Тьху! А тобі не здається, що ти дещо запізно звертаєшся до фактів? Я так міркую, що для тебе буде дитячою забавкою зобразити «Посейдон», перебуваючи на «Морфеї», якщо ти був здатен зобразити його в ліврейній стайні.

Ебенезер закрив свого записника і звівся на ноги.

— Я не знаю, чому ти так заповзявся мене образити, — сумовито мовив він. — Це твій привілей — зневажити вказівки лорда Балтимора, але невже ти знехтуєш і нашою дружбою, аби вийшло по-твоєму? Не те щоб я просив тебе поїхати зі мною — хоча Святі Небеса свідки, як мені потрібно, аби ти спрямовував мене на моєму шляху! А втім, Куд там чи не Куд, я однаково з'ясую всю цю справу із самозванцем і відпливу до Меріленду на борту «Посейдона»: якщо ти хочеш за будь-яку ціну дотримуватися свого відчайдушного наміру, тоді adieu, і я молю Бога, щоб ми знову зустрілись у Молдені.