Берлінґейм, почувши ці слова, здавалося, дещо пом'якшав: і хоча він так і не відмовився від свого задуму плисти разом зі Слаєм і Скеррі, він вибачився за свою різкість і, зрозумівши, що Ебенезер так само рішуче вирішив зійти на борт «Посейдона», тепло, хоч і неохоче, попрощався з ним і заприсягся, що йому і на думку не спадало зневажати накази лорда Балтимора.
— Усе, що роблю, я роблю з думкою про тебе, — вирік він. — І саме цю змову Куда проти тебе я і маю зруйнувати. Не думай, що я коли-небудь залишу тебе напризволяще, Ебене: так чи інакше, я завжди буду твоїм провідником і рятівником.
— Тоді до Молдену? — запитав Ебенезер, і в нього на очі навернулися сльози.
— До Молдену, — підтвердив Берлінґейм, і, потиснувши востаннє Берлінґеймові руку, поет пройшов через комору і звідти вже через задні двері «Володаря морів» вийшов геть, поспішаючи, щоб флотилія не відпливла без нього.
На щастя, шлюп, що лаштували до наступної подорожі, він знайшов біля пірса. І тільки помітивши Берлінґеймову скриню серед інших речей на борту, він згадав, що видав себе за слугу Лауреата; і хоч сама думка про те, що йому й надалі доведеться підтримувати той обман, була йому огидна, він, глибоко зітхнувши, усвідомив, що було б дурницею відкрити зараз свою справжню особистість, бо ж через дискусію, яка після цього виникла б, він міг би спізнитися на корабель.
— Гей, ви там! — гукнув він, бо старий уже лаштувався віддати швартови. — Зачекайте мене!
— Ага, ось і наш молодий денді — поетів слуга, чи не так? — сказав Джозеф, який стояв біля стерна. — Ми ледве не залишили вас самого тут на березі.
Важко дихаючи після свого останнього забігу вздовж пірса, Ебенезер скочив до шлюпа.
— Стривайте, — наказав він. — Притримайте на хвилину швартови.
— Що за глупство! — засміявся моряк. — Ми й так вже спізнюємося!
Але Ебенезер заявив, на превелике незадоволення і батька, і сина, що він припустився перед цим помилки, про що тепер щиро жалкує; у своєму намаганні якнайліпше прислужити своєму хазяїну він згрішив, узявши рундук капітана Куда за скриню, за якою він мусив наглядати. Він радо заплатить за її перевезення, скоро вони вже завдали собі клопоту й завантажили її на шлюп; але цей ладунок необхідно повернути на пірс, перш ніж капітан Куд про це довідається.
— То, певно, має бути вельми поблажливий хазяїн, якщо він згоден, щоб йому прислуговував такий телепень, — завважив Джозеф; а втім, із відповідною кількістю кректань і проклять, це переміщення таки зробили, і перевізники, отримавши кожен додаткового шилінга на чай, ще раз віддали швартові — цього разу старий вирушав разом із ними, оскільки вітер по обіді став дещо дужчим. Син Джозеф з носа жердиною відштовхнувся від пришибу, підняв клівер, щоб привести судно до вітру, обрасопив і вибрав грота-шкоти та знову перемістився наперед, щоб закріпити клівер; батько із силою наліг на румпель, вітрила наповнилися вітром, і шлюп, набираючи швидкість і злегка нахилившись на лівий борт, взяв курс на Даунз. Серце поета тремтіло від збудження; а від солоного вітру, який викликав у нього приємний трепет у животі, кров приливала до його чола. Невдовзі, по якихось декількох хвилинах цієї подорожі під вітрилами, він зміг розгледіти флотилію в променях призахідного сонця: з пів сотні барків, шняв, кечів, бригів і кораблів у повному оснащенні, кинувши якір, юрмилися навколо військового корабля, що мав супроводжувати їх крізь води, у яких траплялися пірати, аж до Віргінських мисів, звідкіля кожен уже мав прямувати власним шляхом. Підійшовши ближче, можна було помітити, що на кораблях кипить робота: невеличкі вантажні судна і перевізники всіляких типів і розмірів снували від корабля до берега або від одного корабля до іншого, перевозячи вантажі та пасажирів, що трохи припізнилися; матроси поралися біля такелажу, ключували до рей вітрила; вахтові офіцери голосно віддавали накази щодо робіт на чардаку та вигукували команди, що стосувалися вітрил.
— Котрий із них «Посейдон»? — запитав він радісно.
— Ондечки він, по правому борту, — старигань вказав цибухом люльки на корабель, що стояв на якорі на відстані якоїсь чверті милі праворуч від них з навітреного боку; прямуючи наступним галсом, вони мали підійти до нього впритул. Корабель водообсягом близько двохсот тон, що мав широкий ніс і квадратову корму, з баковою надбудовою та пів'ютом, розташованими високо над головною палубою, з фок-щоглою, грот-щоглою та бізанню, всі з реями та стеньгами — цей «Посейдон» зовні не дуже різнився від інших суден свого класу в цій флотилії; насправді ж, якщо й різнився чимось, то хіба меншою імпозантністю. Досвідченому оку його обтріпані линви, погано просмолені ванти, вкриті іржею ланки ланцюга, незакріплені й неприбрані кінці такелажу та загальна неохайність сказали би про старий вік корабля й недбале до нього ставлення. Але для Ебенезера він затьмарював усіх своїх сусідів.
