Баришник дур-зіллям полностью

Але, на жаль, я не врахувала, яка він поважна людина і які ж бо вони лихі, наші мерілендські суди: на капітана Мітчелла наклали штраф у розмірі якихось жалюгідних п'яти тисяч фунтів тютюну, а губернатор ще й скасував третину, тоді як мені — Бог свідок, чи ж не досить я вже натерпілася — присудили дати канчуків — тридцять дев'ять ударів по моїй нещасній голій спині просто побіля дверей суду за те, що я веду розпусний спосіб життя! Вони також відібрали в мого хазяїна цю мою посаду — але не тому, що він така порочна людина, а за його блюзнірство — і звільнили мене від зобов'язань контракту. Але від того мені було мало користі, бо, щоб отримати свою наступну пляшечку, я знову мала йти до нього в кабалу і мусила ще й від нього скуштувати київ!

Тоді ми переїхали в це місце в окрузі Калверт, і мій хазяїн став вирощувати тютюн. І я ще нещасніша, ніж будь-коли, бо відколи це зілля вкрало мою красу, він мене більше не хоче, хіба що тільки зрідка. Він тепер залицяється до нової дівчини, яка лишень нещодавно прибула з Лондона, ще зовсім дитина, а личком вона схожа на Елізабет Вільямс і на мене, і він поводиться з нею, немов з якоюсь королевою, тоді як я мушу поганяти свиней. Утім, він досі дає мені мої пляшечки, і я добре знаю чому: вже недовго залишилося чекати того часу, коли я триматиму її для нього, поки він кластиме першу порцію опію їй до рота та називатиме її Сестрою Елізабет. Потім уже для мене не буде більше ніяких пляшечок: я з головою кинусь у цю Патаксент, і для мене все нарешті скінчиться, а він завжди матиме собі нову молоду сестричку…

— О, Боже, хай буде проклятий цей чоловік і ця провінція! — вигукнула під кінець жінка і, спершись на свою гирлигу, залилася сльозами. — І чому, заради Христа, я не померла ще дівчиною в бондарні мого батечка на Темзі!

Лауреат приділяє увагу тепер уже самій свинарці

Ебенезер і Бертран були геть приголомшені цією розповіддю, і коли вона скінчилася, поет вигукнув:

— Досить уже, твій хазяїн — справжнісінький диявол! Чарлзе! Чарлзе! І де ж та велич мерілендських законів, коли так зле вчинили з жінкою! Господь свідок, як би мені хотілося, щоб мій багаж був тут зі мною, а не Бог його знає де; я б дістав свого меча, і цей капітан Мітчелл хутко заспівав би в мене іншої!

— О ні, навіть і не думайте, — застерегла його С'юзен. — Тільки словом натякніть йому про те, що я вам тут розповіла, і нам усім кінець.

— У такому разі, — сказав Лауреат, трохи поміркувавши, — він не заслуговує на те, щоб я склав йому візит. Авжеж, хай цей мугиряка знає, що порядні люди уникають спілкуватися з такою тварюкою, як він!

— Присяй-бо! — зауважив Бертран. — Ви й справді присудили його до жахливої кари, пане!

С'юзен одразу ж знову вдарилася в сльози.

— Отже, усе кінчено! — примовляла вона. — Усе кінчено раз і назавжди!

— Як це так? — поцікавився поет. — Що кінчено?

— Зі мною все кінчено, — відповіла дівчина, — адже коли я побачила ваше обличчя та взнала, яку дивовижну посаду ви обіймаєте, у моїй бідолашній голові назрів задум. Але те, що назріло, те ви й скосили, і тепер для С'юзен Воррен усе кінчено.

— Задум, кажете?

Свинарка кивнула.

— Як мені втекти та позбутися цього мого антихриста-хазяїна.

— Ну, то викладайте тоді його, а ми подивимося.

— Мені вже якийсь час відомо, — мовила вона, — що капітан Мітчелл знайшов собі цю нову жертву, і я, здогадавшись, що мої пляшечки незабаром стануть для нього лише тягарем, тільки вдавала, що з'їдала весь їхній вміст, а насправді щоразу трохи залишала та відкладала, ховаючи у своїй табакерці. З кожної пляшечки я з'їдала на якусь дрібку менше та зберігала на дрібку більше, аж поки в мене не назбирався місячний запас; а поза тим, я приховала одну гарну сукню, що мені дала місіс Сісслі, у якій мене й висікли. Нещодавно я потайки дізналася, що батьків договір про найм скінчився і містер Сперданс, його хазяїн, дав йому двадцять акрів своєї землі на східному узбережжі, щоб він її обробляв. Якби я змогла втекти з цього клятого дому, то дісталася б ферми батька і сховалася б там, доки не вилікуюся; потім ми разом будемо шукати якогось способу перебратися назад до Лондона.

— Сміливий задум! — сказав Бертран. Він уже цілком перейнявся спочуттям до її нещастя. — І чим же ми можемо допомогти?