Баришник дур-зіллям полностью

Якусь хвилину, прочитавши образи, які Генрі залишив на прощання, Ебенезер був такий приголомшений, що не міг і слова вимовити.

— Дружба — то лиш фарс один в мужчин, — вигукнув він нарешті. — Між тобою і мною, Генрі, скажімо так, адже між мною і тобою це був ніякий не фарс! Боронь Боже, щоб я мав ще одного такого друга!

Смаглявий чоловік у чорному вбранні весело спостерігав за цим лементом і сказав:

— Погані новини, містере Кук?

— Достоту погані! — простогнав Лауреат. — Учора весь мій маєток, сьогодні мій одяг, кінь і друг, усе втратив одним махом! Не бачу іншої ради, крім кулі в лоба.

Попри всі свої муки, він упізнав у чоловікові того адвоката, який захищав Вільяма Сміта в суді.

— Клянусь скреблом святого Власія, це грішний світ, — зауважив добродій.

— І я так гадаю, ви добре знайомі з усім тим злом, що в ньому є! — вигукнув поет.

— Ну, годі вам, не ображайтеся на мене, друже: клянусь костуром святої Віндоліни, ви самі згубили себе, а не я! Я лише захищав інтереси свого клієнта, як то і належить кожному адвокату. Мене звуть Совтер — Річард Совтер, живу на півдні округу. Я хочу сказати, сер, що адвокат — то найпрактичніша людина, котра шукає справедливості не далі, аніж того сягають інтереси її клієнта. Він смикає Юстиніанову бороду і виголошує, що jus est id quod cliens fecit. Поза тим, право — то тільки один з моїх інтересів. Потягнете зі мною трохи елю?

— Дякую, — зітхнув Ебенезер, але відмовився, пояснивши це тим, що вчорашній хміль і досі ще гудить у нього в голові. — Даруйте мені за мою нечемність, сер: я в сум'ятті й у відчаї.

— Маєте на те підстави, клянуся відтятими цицьками святої Агафії! Це грішний світ, і рідко коли в ньому ви знайдете щось добре.

— Це злецька провінція, оце точно.

— Та як вам сказати, — вів далі Совтер, — усього лише минулого місяця, чи то вже позаминулого, прийшло тут до мене одне паруб'я, молодик, що мешкає на півдні округу, прийшов до кузні, де моя контора — я, знаєте, ще й ковальством промишляю, — отож він прийшов та й каже мені: «Пане Совтер, — мовить він, — мені потрібен правник». «Клянуся лобковими вошами святого Гульдріка! — кажу я. — Що ти зробив, що тобі знадобився правник?» «Містер Совтер, — каже він, — я молодий і дурний, отакий уже я, — каже він, — я жив як тринькало, бігме, і заліз у борги». «Ну, що ж, — кажу я, — клянуся пустим капшуком Еґідія, я не даю в борг, синку». «Та ні, сер, — каже він, — річ у тім, що мої кредитори так напосілися на мене, що я вже було думав, що мене прив'яжуть до ганебного стовпа, то що я ото зробив? Я поквапився звернутися до Морріса Буна, отого лихварського сина Содому». «Клянуся пальцями святого Петра, хлопче, — кажу я, — невже ти так і зробив?» «Зробив, — мовить він, — я пішов до Морріса Буна і кажу йому: „Моррісе, мені потрібні гроші“, — так і сказав. Отож Морріс позичив мені на своїх звичайних умовах: щойно мої борги буде сплачено, я маю віддати себе йому на поталу для отих його скотських забав». «Дурень ти матуринський!» — вигукнув я. «Так і є, — каже хлоп. — Я владнав усі свої борги, а Морріс чекає тепер своєї втіхи». «Синку, — кажу я тоді, — молися святому Ґільді, бо я тобі не можу допомогти». «Ви мусите, — каже він, — я вірю у вас». «Тут потрібно дещо більше, ніж віра», — кажу я. «У мене є не тільки віра, — каже він. — Я поставив на вас гроші». І я тоді спитав, як так сталося? А він і відповів: «Я побився навзаклад зі старим Моррісом, що ви виплутаєте мене з цієї халепи». «Хай захищає тебе свята Димфна, — кажу я. — І що ж ти поставив?» «Якщо ви витягнете мене, — каже він, — Морріс знову заплатить мені стільки ж, скільки позичив раніше, і ці гроші ваші, коли мене порятуєте. Якщо ні, то тоді Морріс заприсягся, що зґвалтує нас обох в пень і в каглянку». «От негідник! — кажу я. — Невже саме так ти мусив вплутати мене в цю свою брудну оборудку?»