Видовисько засідання суду під відкритим небом:
…бувалий роздивитись люд,Який Закон увів в облуд.Що в нім стояв тамтешній Суд…Сам судовий процес:
Зібравсь плантаторський Нарід Й їх П'яна Милість, все як слід;Окличник Тишу попросив,Й враз Речник всяк заголосив:Відповідач і Позивач — Для буйних герців привід, бач:Фальшиві фрази й маячня,Заяви грубі та Брехня…Самого суддю Геммейкера:
…як на сміх,Один з Колег писати міг…Свою ніч у яслах з кукурудзою:
Без Бійок тихо я ждав снів Й до Ранку мирно прохропів;Бадьорий вранці з Ліжка встав,Аж глядь — Перуку хтось украв.Панчохи, Капелюх, Взуття — Одр Індіян, й ніц маю я…Шльондр на кухні в Молдені:
…Жінок Гурт засідав І весело у «мушку» грав;Брудні, а Сукні білі все ж,Чи ж в Англії таке знайдеш?Я сперш подумав: Відьми тут У Келії Змови плетуть.…тут одна, стурбована,Десь вчилась лаятись вона…Свою хворобу:
Пульс гарячковий в Жилах бивсь,Я з Болю і Застуд казивсь:Так до Підсоння я звикав Й… до Грудня ждав;Від болещів я геть знеміг,Та тільки Кнік і запоміг,Якби Нічниці було лінь Й тоді забракло Ліків й Вмінь,То Землі б Батьків Син згубив…І користання з різних навичок Совтера:
…Архимник то дворучний був,Що безліч Навичок здобув:Пігулки і Клістир давав І Заповіт й Розписку клав…Коли він, убравшись у машкару баришника дур-зіллям, нарешті перелічив і підбив підсумки усім своїм напастям, то уявив, як тікає на кораблі, що відпливає, і розлючено закінчив:
Хай же ті заморські Канібали Цькують цих, як ці мене цькували;Нехай Купець не править Кораблів До негостинних лютих Берегів;Хай Світ покине Край цей, щоб вмирав Він з голоду, сам Долю цю обрав;Хай Дикі стануть, як Гурт Індіян,Від Торгу гнані, Щастя й Спілкувань; Віровідступний Край, у Сонце вір І у Поганство увійди, мов Звір,Щоб Помста зріла…Хай Божий Гнів накриє Край марнот,Де Муж без Честі й Жінка без Чеснот!Палкість цього тривалого пристрасного бажання творити, либонь, розширила межі його таланту або ж пом'якшила гостроту критичного погляду на себе, бо ще ніколи раніше він не відчував у собі такої потуги, ніколи не був таким впевненим у собі й не почував такого поетичного дару, як під час укладання цієї сатири. Упродовж двох перших тижнів грудня він усував деякі нерівності та відшліфовував її — то ямб якийсь підправить, то гудібрастичну риму налаштує так, щоб гучніше деренчала, аж доки у день святої Луції, 13 грудня, він був ладен визнати, що твір цілком закінчено. У заголовку він написав: «Баришник дур-зіллям, або Подорож до Меріленду. Сатира. У якій змальовуються закони, уряд, судоустрій і лад країни; а також будівлі, бенкети, веселощі, розваги та п'яні витівки мешканців цієї частини Америки». Унизу, з великим презирством, він долучив свій повний титул — «Ебенезер Кук Джентльмен, Поет & Лауреат Провінції Меріленд», — цілком усвідомлюючи, що по тому, як поему опублікують, якщо він коли-небудь таки надішле її друкарю, він втратить будь-які шанси отримати цей титул насправжки.
Одначе публікація наразі не дуже-то його й цікавила. Він відклав своє перо і подивився на тисячу з лишком рядків рукопису у своєму гросбуху.
— Присягаю кривавим шпичаком Луції, вона написана! — зітхнув він, передражнюючи Совтера. — От і настав кінець!
