Вони здавалися йому такими чужими, наче були витвором іншої людини. Оскільки так сталося, що він відкрив свій останній запис і відтак почав просуватися до початку книги, то останньою річчю, яку він прочитав, були рядки, що призначалися для майбутньої «Мерілендіади», які він занотував, доки його авдієнція у лорда Балтимора (тобто в Берлінґейма) ще була свіжою в пам'яті: «
Він відкинувся назад і заплющив очі; у голові стугоніло від тих невеличких зусиль, які він доклав, переглядаючи своє творіння. «Далебіг! — сказав він сам собі. — Яку ж ціну треба було заплатити за це лауреатство! Тут нема нікого і нічого, окрім суцільних шахраїв, збоченців, халуп і бурдеїв, продажності й легкодухості! Авжеж, багато слави в тому, щоб бути співцем такої помийні!»
Що більше він розмірковував над зрадливістю долі, то більше до його страждань домішувався гнів, доки нарешті, попри втому, він вирвав із гросбуха цілий жмут віршів про море і, скориставшись із пера та чорнил, що надав йому його господар, на непочатому аркуші, котрий йому таким робом відкрився, написав:
Але допіру він написав ці рядки, як інші непрохані вірші стрімкою хвилею заполонили його уяву, і хоч він ще не мав достатньо сил, щоб їх записати, у нього, саме там і тоді, виспів доленосний задум, якому він присвятить ті тижні, що чекають на нього попереду і котрі, якщо він так і не відшукає способу повернути свій маєток назад, можуть стати його останніми на цій землі. Він викладе у віршах свою мандрівку до Меріленду від початку і до кінця, як і замислив перед тим, але це буде далеко не хвалебний твір, і бичем гудібрастичної сатири він відшмагає Провінцію, як то бичують повію, прив'язавши її до ганебного стовпа, склавши перелік усіх її пороків і викривши всі ті пастки, що вона розставила для надто довірливих, необачних і невинних!
«Таким чином ця моя втрата може стати наукою для інших, — похмуро міркував він. — Але стривай… Він пригадав подробиці того, як зле з ним обійшлася залога „Посейдона“, згадав поґвалтування „Кіпріотки“, Берлінґеймову свиню та інші малоприємні деталі своєї пригоди. — Її ніколи не надрукують».
На якусь хвилю його охопило гірке розчарування, і, роздумуючи над цим, він стикнувся із жорстоким парадоксом: самі ці лиходійства, що завдали страждань, унеможливлюють помсту, коли їх збираються публічно викрити. Але невдовзі він знайшов спосіб обійти це утруднення.
«Я зроблю з цього художній твір! Я буду, скажімо, ремісником, ні, баришником, що приїздить до Меріленду у справах, маючи добрі наміри щодо цього краю, а шахраї обманом забирають у нього всі його товари й власність. Усе те, що мені довелося пережити, я викладу дещо інакше, щоб воно відповідало сюжетові, і зміню лише настільки, щоб це пустили до друку!»
