— Тут справа інша, — правив своєї його приятель. — Нік Лоу — моє законне ім'я, присягаю. Ти пригадуєш, яка справа привела мене із самого початку до Дорсету, окрім бажання бути твоїм супровідником до Молдена? Я мав знайти такого собі пана Вільяма Сміта, котрий переховував у себе уривок з таємної історії Джона Сміта.
— Далебіг, відтоді, здається, років десять минуло! Ти хочеш сказати, що таки дістав папери від свого приятеля бондаря, і вони довели, що тебе звати Ніколас Лоу?
— Спокійно, спокійно, — засміявся Берлінґейм. — Усе значно заплутаніше. Ці папери ще й досі не потрапили до моїх рук, але коли я вперше довідався, що Сміт ними володіє, то спитав його, неначе з простої цікавості, які ж пригоди випали на долю Генрі Берлінґейма в цій останній частині історії, і зокрема, чи згадується там щось про те, що ж врешті-решт з ним сталося. Він відповів, що, наскільки він пригадує, нічого такого особливого з Берлінґеймом не ставалося: Джон Сміт таки дібрав якогось способу зламати цюнку дівчини-дикунки, й обидва невдовзі повернулися до Джеймстауна.
Ебенезер насупив чоло.
— А до чого тут цюнки? Остання частина, яку я читав і яку ти вкрав у єзуїта, закінчується тим, що вони потрапили в полон.
— Та в тому-то й уся справа, — відказав Берлінґейм. — Те, що зберігає бондар, — це зовсім не історія Сміта, а частина «Особистого діяріуша сера Генрі Берлінґейма», у якому розповідається про приключку Сміта з Покахонтас. І якраз його першу частину ти й прочитав на шляху до Плімута. Ти розумієш, яку подвійну важливість має ця новина?
— Як я розумію, це означає, що твої пошуки були марними, якщо тільки в Меріленді немає більше Смітів, яким можна було б погрожувати кастрацією.
Берлінґейм розсміявся.
— Ти й не уявляєш, наскільки влучні твої слова! Але так, це один з висновків: як я зрозумів, Смітова історія закінчується на тому місці, яке ми прочитали останнім; решта ж або втрачена, або так ніколи й не була написана, й ім'я сера Генрі більше не з'являється в жодних записах. Коли я про це довідався, то довелося визнати, що мої пошуки зазнали невдачі, я втратив усіляку надію з'ясувати, хто я, і довести своє походження, і тому поклав собі сам, так би мовити, ззовні створити свою особистість. Я звернувся до полковника Генрі Лоу з Телботу, якого декілька років тому врятував від піратів Тома Паунда, і, пояснивши йому, хто я насправді, домігся того, щоб тепер уже він порятував моє життя, усиновивши мене. Отак і народився Нік Лоу: з нічого і без жодних пологових мук.
— Мушу визнати, що я не дуже розумію, навіщо це було потрібно, — мовив Ебенезер, — і ще менше розумію, як це могло б врятувати тобі життя. Але Бог відає, що це не перший твій загадковий вчинок.
— Якщо ти думаєш, що він загадковий, то поміркуй знову добряче над тим, що бондар зберігає не Смітову історію, а «Особистий діяріуш» сера Генрі. Пригадуєш, як я натрапив на першу частину діярія? Це трапилося тоді, коли я викрав у Англії листи Куда у його посильного Бена Ріко! «Особистий діяріуш» був власністю Джона Куда, а не Балтимора!
Попри те що Ебенезер не бажав виказувати особливий інтерес до справ Берлінґейма, він усе ж таки не зміг приховати цікавості до цього викриття.
— Спочатку, після того, що я довідався від Бена Сперданса, — вів далі Берлінґейм, — мені не здавалося надто вже дивним те, що Куд зважився довірити Біллу Сміту ці папери, адже Сміт є головним помічником капітана Мітчелла на східному узбережжі. Але що більше я над тим розмірковував, то мутнішою мені видавалася ця справа: чому ім'я бондаря було в тому переліку, який я отримав від Балтимора, якщо він з компанії Куда? І як пояснити цей дивовижний збіг обставин, що Куд, так само, як і Балтимор, довірив свої папери людям з однаковим прізвищем Сміт? Не минуло і декількох днів від твого одруження, як я спробував заговорити про цю справу зі Спердансом у корчмі в Кембриджі й для початку довідався, що Куд насправді ніколи не давав ніяких паперів Сміту — бондар давно вже викрав їх у Бена Сперданса. Саме Сперданс є заступником Куда, а на підставі того, що йому потрапила до рук така здобич, Білл Сміт став помічником Балтимора; насправді саме цей переворот і призвів до того, що Балтимор поклав розділити свої дорогоцінні Протоколи навпіл, а не на три частини, як ми вважали, і довірити їх зберігання двом своїм іншим приятелям, що мають прізвище Сміт. Він має схильність до таких театральних жестів, і цей крок дорого йому обійшовся.
