Берлінґейм відповів, що все його спілкування з Лордом-правителем здійснювалося через посильних, оскільки Балтимор зачинився у своїх покоях через хворобу.
— Зараз немає жодного способу побачити Балтимора на власні очі, — сказав він, — але я собі недавно склав таку обітницю; якщо дійсно існує така істота, як Джон Куд — той, що був католицьким і англіканським священником, шерифом, капітаном, полковником, генералом і один Бог відає ким ще, — я таки зустрінуся з ним обличчям до обличчя і дізнаюся раз і назавжди, яку ж справу він обстоює! Отож саме для того, щоб знайти його, а також Анну, я і прямую до Сент-Мері-Сіті.
Зі згадкою імені його сестри всі думки про політику Меріленду враз вивітрилися з поетової голови, і він знову зажадав пояснень, чому Анна й Ендрю прибули в провінцію набагато раніше, ніж те було заплановано.
— Що привело твого батька, стане зрозумілим одразу, — мовив Берлінґейм, — скоро я тобі скажу, що вони здійснили свої подорожі окремо. Він приїхав сюди, щоб знайти її і, либонь, провести перемовини з Мітчеллом. Він і гадки не мав, коли я його востаннє бачив, що в нього більше немає мастку в Меріленді, але хтозна, можливо, цими днями він уже про це дізнався…
— Тоді звинувачення, що висував Сперданс, правдиві, і мій батько у змові з Мітчеллом!
— Наскільки мені відомо, ще ні, але незабаром так воно й буде. Через війну, нестачу іноземних ринків збуту, несприятливу погоду, брак кораблів і морозостійких рослин, через тих мух-шкідників, земляних хробаків, тютюнових бражників, через пожежі, морози й небезпеку, що несуть море й вороги, твій плантатор дур-зілля потрапив сьогодні у доволі скрутне становище. Дехто продав половину своєї землі, щоб решта була вільна від боргів; дехто перейшов на інші рослини, вирощування яких не потребує багато клопоту; дехто подався до Пенсильванії, де земля ще не така виснажена і спустошена; а дехто, кому не до шмиги жодна з цих можливостей, відкинув рільництво і подався шукати собі прибутковішої ниви. У мене є підстави думати, що старий Ендрю мав авдієнцію з цього приводу в лорда Балтимора, перш ніж відплисти сюди, бо ж інакше в нього не було жодних причин одразу ж із Піскатавея поїхати до капітана Мітчелла, де ми з Джоан уздріли його два дні тому. Саме тоді ми разом і втекли; вона — щоб попередити тебе про його присутність, а я — щоб укласти угоду з полковником Генрі Лоу та зустріти тут вас обох. Я не міг більше залишатись у Мітчелла, і не тільки тому, що довідався про безнадійність своїх пошуків, але ще й тому, що справжній Тім Мітчелл, як я прознав, зараз на шляху до Провінції. І крім того, єзуїтський священник Томас Сміт, якого ми відвідали неподалік Оксфорда, поскаржився лорду Балтимору на те, як зле я з ним обійшовся, і на мене з обох боків уже стали дивитися з підозрою.
— Та до біса це! — вигукнув Ебенезер. — Що там із моєю сестрою? Де вона зараз, і чому вона прибула до Меріленду?
— Ти знаєш причину так само добре, як і я, — сказав Берлінґейм.
— Тому що вона кохає тебе! — простогнав Ебенезер. — О Боже, якою приємною була б колись для мене ця новина! Але тепер я знаю, що ти є самою суттю хтивості. Я почуваюся, напевно, як матінка Церера, коли Плутон взяв собі Прозерпіну за молоду дружину. І як боляче… присяй-бо, мені нестерпно боляче згадувати про те, як вона цінувала мою невинність, з'єднавши мою зі своєю там, на поштовій станції у Лондоні, і скріпила ці наші обітниці незайманості своїм срібним перснем! І все це було таким жорстоким і підступним обманом: ти давно вже зламав їй цюнку в тому флігелі та злягався з нею за моєю спиною в Лондоні, і навіть в той самий день мого від'їзду, перш ніж я залагодив свою справу в Бена Бреґґа, ви обоє безсоромно голубились і воркували в усіх на виду. Яке ж то лицемірство! Яку ж то розпусну насолоду вона мусила черпати в тому, коли клялася мені, що зберігатиме цноту, й досі ще відчуваючи на собі твої руки під час цієї клятви, і прагнула ще раз, востаннє завалитися на твоє ліжко! Тепер зрозуміло, чому це наше останнє «прощавай» викликало в мене таке замішання, і зрозуміла ця справа з перснями: вона так жадала тебе, коли ти в перевдязі стояв не далі як за десять ярдів від мене, що стала уявляти, що це саме з твоєю долонею вона бавиться, і від цієї фантазії ледь не зомліла!
— Досить! — наказав Берлінґейм. — Якщо ти й справді віриш у всю цю маячню, то ти не так невинний, як дурний!
— То ти це заперечуєш? — вигукнув поет. — Ти заперечуєш, що батько прознав про ваш хтивий зв'язок у Сент-Джайлзі й за це тебе звільнив?
— Ні, не зовсім.
— А всі ті непристойні похвальби в корчмі у Кембриджі! — сердито тиснув далі Ебенезер. — Що вона благала тебе взяти її, і розкривала свої таємниці для твоїх очей, і божеволіла від розкоші у ваших безецних забавах — тепер ти це заперечуєш?
— Це все правда, по своїй суті, до певної міри, — зітхнув Берлінґейм, — але ти пропускаєш повз увагу…
