— Тож Сміт є людиною Балтимора, а Сперданс — людиною Куда? — недовірливо поцікавився Ебенезер. — Але як так може бути, коли один з них затятий лиходій, а інший, попри свою вдачу, чесна людина? І як так сталося, що агент Балтимора промишляє хвойдами й опієм для капітана Мітчелла, тобто для самого Куда? Гай-гай, я так гадаю, що вигода, міркування практичного характеру, а не правда, є основою ткання цієї оповідки, а хитрощі — її пітканням, і все це ти сплітаєш човником інтриги на ткацькому верстаті моєї колишньої легковірності! Коротше кажучи, це зіткано із клаптиків в одну тканину так, що навіть я бачу, що воно не тримається купи. Увесь цей крам зітканий із протиріч.
— Достоту, так воно і є, — визнав Берлінґейм, — якщо підходити до цього з тими припущеннями, якими ми обоє керувалися. Але ми неначе той шведський мореплавець, якого я колись знавав у Барселоні, що вигадав хитромудрий спосіб обраховувати довготу за допомоги зірок і був напрочуд точним у всіх питаннях, окрім одного: до самої смерті він не міг запам'ятати, чи то Антарес розташований у сузір'ї Скорпіона, а Арктур — у сузір’ї Волопаса, чи навпаки. Наслідком цього стало те, що він обрахував свою довготу за Антаресом, узявши азимут, що виміряв за Арктуром, і наскочив своїм кораблем на Ґудвінову мілину! Кажучи простіше, мені було відомо, що Мітчелл має підтримку якоїсь могутньої сили ззовні, мотиви якої набагато зловісніші, аніж простий прибуток, і оскільки це порочна торгівля, я спочатку зробив висновок, що за всім цим криється Куд. І лише коли постала ця справа зі Спердансом і Біллом Смітом, мені стало спадати на думку, що можуть існувати й інші можливості…
Ебенезер, який допіру сидів, втомлено зсутулившись у своєму кріслі, тепер випростався.
— І, звісно, тепер ти збираєшся мені сказати, що Балтимор замішаний у цій торгівлі Мітчелла!
Берлінґейм цілком серйозно кивнув.
— Він не тільки
— Але ж це нісенітниця! — заперечив Ебенезер.
Берлінґейм стиснув плечима.
— Що за Мітчеллом стоїть Балтимор, я певен, і якщо подивитися на це крізь збільшувані скельця цього знання, то вся історія Провінції постає в дещо іншому світлі: хтозна, може, старий Вільям Клейборн був героєм разом із Пенном, губернатором Фендаллом та іншими, а Балтимор від самого початку був справжнім монстром? Усе, що мені відомо про Куда, так це те, що він протистояв будь-якому уряду в Меріленді; тобі коли-небудь спадало на думку, що вони всі могли бути однаково продажними й розтлінними, як і сам Балтимор, і що Куд, немов Мільтонів Сатана, може більше заслуговувати на наше спочуття, аніж на догану?
Ебенезер притис долоню до чола і здригнувся.
— Від такої перспективи в мене просто в голові паморочиться!
— Зрештою, тут не йдеться про брак фактів — я ж був головним заводіякою всіх Балтиморових інтриг усі ці чотири роки, був утаємничений у багато речей, і мені відомо набагато більше, ніж Саллюстій коли-небудь знав про Катиліну. Складність полягає в тому, що навіть коли подивитися на ці факти впритул, то вони все одно не прояснюють картини; і це стає вдвічі складніше зробити, коли визнати, як то властиво мудрим людям, що злі справи можна робити з добрими намірами, а добрі справи — з намірами злими; і втричі складніше, коли добро і зло уподібнити до навітряного і підвітряного боків, які міняються, залежно від того, як стати, на якій широті, за яких обставин та коли. Історія, одним словом, подібна до тих місць для водопою, які, як я чував, існують у нетрях Африки: найрізноманітніші звірі можуть пити там бік-у-бік і скільки кому треба.
— Але що ж це значить? — запитав Ебенезер. — Хіба тільки те, що від фактів мало користі, коли треба винести якесь судження! Хіба не саме цю думку я доводив минулої осені в Кембриджі, що коштувало мені мого маєтку?
— Зовсім ні, — відказав Берлінґейм, — адже суддя в суді набуває своїх високих ознак водночас із тим, як вдягає мантію і перуку, і йому їх дає сила-силенна тих, кого судили, а повинність присяжних полягає тільки в тому, щоб виносити рішенець на підставі фактів. Окрім того, вони бачать позивачів обличчям до обличчя і чують їхні свідчення, так що можуть судити про їхню вдачу; але, попри всю ту його недобру славу, я ще не зустрічав жодної людини, яка бачила б Джона Куда обличчям до обличчя, і попри славу і впливовість лорда Балтимора й ту довіру, яку він у мене викликав, я бачив його не більше, ніж ти.
— Як так?
