Одначе під кінець того тижня він почув од одного шинкаря у Вансверінґена, словам якого можна було цілком довіряти, що якийсь чоловік на ймення Ебен Кук, який мешкає на Східному узбережжі, повністю відписав свій маєток звичайнісінькому бондарю. Чи зійшов на нього якийсь святобливий дух справедливості, чи то він сповнював якісь темні та зловісні зобов'язання, чи, може, то була лише помилка — про те точилися суперечки; і, здійснивши передачу прав на майно, яка, вочевидь, була цілком законною, сам Кук смертельно захворів, і тепер його доглядали в маєтку, який він втратив, в обмін на що він погодився одружитися з донькою бондаря, шльондрою.
— Ця новина ледь на звалила мене з ніг, — сказав пахолок. — Ніхто не мав жодних сумнівів, що я насправді був Ебеном Куком — адже ви маєте визнати, пане, що хоч би якими були ваші принципи, я таки маю хист до того, щоб вдавати із себе поета, — але стали очікувати, що я негайно ж подамся до Дорсету й викрию їх обох — і того бондаря, і того безчесного самозванця. Ба більше, було жахливо почути, яке нещастя звалилося на вас, і ще жахливіше думати, що ви лежите десь на порозі, так би мовити, смерті й змушені були одружитися з якоюсь паскудною служницею-замазурою…
Ебенезер звів руку.
— Облишмо цю твою дивовижну жалість, — сказав він. — Я певен, що тобі в полковника й шматок до горла не ліз, і ти став не таким палким коханцем Люсі.
— Саме так і було, — визнав Бертран. — Хоча, звісно, я жодним чином цього не виказав.
— Звичайно, що ні.
Натомість, вирік Бертран, він зізнався полковнику Роботему, що ті ж самі зрадники короля, які наказали піратам викрасти і вбити його, тепер намагаються занапастити його в Провінції, щоб він силою свого пера не пролив на них світло, викривши їхні заколотницькі змови. Отож, аби запобігти їхнім каверзам, він і послав свою людину, щоб вона під виглядом Лауреата розвідала, що там і до чого, — отого самого секретаря, який і раніше з власного бажання служив йому в цій ролі, — і гадки не маючи, чим ця хитрість обернеться для нього. Тоді полковник, радий прислужитися своєму гостеві як тільки можна, запропонував негайно поклопотатися за нього перед губернатором Ніколсоном, який щиро ненавидів навіть усілякі суперечки, а що вже казати про заколоти; але Бертран запропонував зовсім інший план нападу, настільки приємний для Роботемів, що вони одразу ж відкрили свої карти і зі слізьми на очах його обійняли.
— Я ледь не вмираю зі страху в очікуванні того, що маю зараз почути, — сказав поет.
— Це було зарівно і просто, і досить дієво, — зітхнув слуга, — чи принаймні так воно здавалося, коли я це замислив. Я запропонував, аби ця справа залишилась
—
Бертран почервонів.
— Це слово, яке вживає Люсі, коли має намір забагатіти чужим коштом. Мій задум, як я казав, полягав у тому, щоб ця справа залишилась
— Присягаю, ти не менш голінний казуїст, ніж Річард Совтер! — сказав Ебенезер. Бертран просяяв.
— Це лише, так би мовити, закуска й салат до того, що сталося потім, пане: одразу ж після цього я запропонував пошлюбити панночку Люсі, пояснивши, що хоч її права на маєток в очах закону мають не більшу вагу, ніж підтирка з паперу, однак вони все ж стоять поперед будь-яких вимог, що можуть висунути якісь зрадники; але якщо я стану підтримувати їх як автор квита, чоловік позивачки і справжній Лауреат Меріленду, то тоді можна буде переконати присяжних і на суді у самого Диявола!
— Ти тільки послухай! — скрикнув поет. — Ти збирався вкрасти мій маєток разом із моїм ім'ям і чином!
— Його й так уже вкрали, — нагадав йому Бертран. — А я мав намір викрасти його назад і повернути законному власнику, якщо вийде, після чого я міг би назвати своє справжнє ім'я, а Люсі Роботем могла б тоді йти під три чорти, хоч вона й буде моєю законною дружиною!
Він додав, що полковник був радий почути цю пропозицію, а Люсі й поготів; отож одразу ж тоді й уклали шлюб і консумували його так, що не прискіпаєшся, і хоча він так і не зміг, як на те сподівався, вписати у квит пункт, згідно з яким маєток переходив би у власність чоловіка, але він усе-таки вважав, що мис Кука врятовано.
