— Я просто приголомшений цією двоїстістю! — сказав Ебенезер. — І де ж це нещасне створіння, яке ти обдурив, і її бідолашний татусь? Як так сталося, що ти сидиш, зіщулившись від страху в цій корчмі, замість того щоб панувати в Молдені?
— Полковник ці два останні місяці роз'їжджає десь на півночі у справах, — зітхнув Бертран, — а його донька, на моє прохання, поїхала разом з ним. Я заявив, що вона в небезпеці через тих зрадників і повинна залишатися з батьком, принаймні доки не розродиться, але, правду кажучи, я повністю живу коштом полковника, і коли б він тоді не поїхав, то того ж таки дня мене викрили б як справжнісінького жебрака. Мені ще пощастило, що Люсі відклала декілька фунтів, котрі віддала мені на зберігання: цього якраз стало на те, щоб купити собі щось попоїсти і випити та сплатити за оцю вошиву кімнату.
З його слів, він марно намагався довідатися щось про долю Ебенезера та втілити в життя отой свій хитрий план, що собі намітив: руки в нього були зв'язані за браком коштів і можливостей повпливати на щось, допоки не повернеться полковник.
— У всякому разі цю гру закінчено, — підсумував він похмуро. — Полковник Роботем повертається наступного тижня до Телботу, і якщо він не дізнається правду від вашого батька, то йому все стане зрозуміло, щойно він побачить, в якому я стані. Або ж сам пан Ендрю розшукає мене тут, коли взнає, що вас у Молдені немає, — останнього разу мені б нізащо не вдалося уникнути зустрічі з ним, якби ваша сестра не попередила мене, що він їде…
— А де ти знайшов Анну, і де вона зараз?
— Це вона знайшла мене, — сказав Бертран, — того самого дня, як зійшла на берег у Меріленді. Вона прийшла, щоб знайти вас у цій кімнаті, де, як то всім у Сент-Мері відомо, мешкає Лауреат, і я спочатку ледь впізнав її, так вона постаріла.
Ебенезер поморщився.
— Вона була просто ошелешена, побачивши мене, а я — її. Я розповів їй усе, що мені було відомо про вашу гірку долю, ні словом не обмовившись про свою, і хоча я благав її не поспішати і не робити необачних вчинків, її ніщо не могло втримати і вона мусила того ж таки дня, не зважаючи ні на яких зрадників, перетнути Затоку, щоб виглядіти вас чи померти на вашій могилі.
— Дорога, люба Анно! — вигукнув Ебенезер і одразу зашарівся, пригадавши Берлінґеймову ранкову розправу. — Що трапилося далі?
— Щоб переправитися і дістатися річки Чоптанк, вона сіла на якийсь шлюп, — сказав Бертран. — Я розмовляв потім з тим капітаном, і він мені сказав, що вона зійшла на берег у якомусь місці, що зветься Тобакко-Стік, це найближча до мису Кука якірна стоянка. І відтоді ні я, ні будь-хто інший, наскільки я знаю, не мав про неї жодних відомостей.
— Боже милостивий! Жодних відомостей? — Й Ебену стрельнула до голови думка така жахлива, що йому аж в горлі перехопило: Вільям Сміт, напевно, був дуже сердитий, що він втік з Молдену, порушивши свій договір про найм, а Джоан Тоуст палала ще більшим гнівом від того, що її кинули; припустімо, що бідолашна Анна потрапила в їхні пазурі, і вони помстилися їй за все, що накоїв її брат!
— Хай її Бог боронить! — ледь видихнув він до Бертрана, швидко підводячись зі стільця. — Вони могли примусити її стати повією! І звідкіля нам знати, може, саме цієї хвилини якийсь брудний плантатор чи здоровецький жукуватий дикун…
— Агов, пане! Що ви там кажете? — Бертран з тривогою підскочив, щоб поплескати по спині свого хазяїна, у якого стався напад надхи і якого, здавалося, ось-ось знудить.
— Найми нам човна, — наказав Ебенезер, допіру перевівши дух. — Цієї ж хвилини ми вирушаємо до Молдену, і начхати на наслідки!
Не згадуючи про те, що він кинув Джоан Тоуст напризволяще, він коротко, як міг, розповів здивованому слузі про сумний стан речей у Молдені, пояснив обставини свого від'їзду, те, як Генрі Берлінґейм його порятував, згадав про ту величезну змову, що учиняють у Провінції, і про небезпеку, що чатує на Анну, дарма, приїхав Ендрю до мису Кука раніше за неї чи ні.
— Я розповім тобі більше, коли будемо пливти, — пообіцяв він. — Не можна втрачати ні хвилини!
— Я знаю одного капітана, якого ми могли б найняти, — наважився запропонувати Бертран, — і мені байдуже, хто мене вб'є — ваш бондар чи полковник Роботем, коли знайде мене, але, по щирості, у мене залишився лише шилінг з грошей Люсі…
Від цього нагадування його гнів на слугу знову спалахнув, і Ебенезер був ладен почати знову лаяти його за те, що той так жорстоко обійшовся з Люсі Роботем, але він вчасно обірвав себе на півслові й аж здригнувся, намагаючись притлумити в собі цей потяг.
— У мене досить грошей, — буркнув він, не даючи жодних пояснень, звідки вони взялися.
На березі вони знайшли капітана, про якого казав Бертран, і, попри те що було вже далеко за полудень і погода не віщувала нічого доброго, цей джентльмен таки погодився за обурливо високу плату в три фунти стерлінгів переправити їх до мису Кука на своєму невеличкому рибальському човні. Коли вони збиралися ступити на борт, Ебенезер пригадав, що в нього призначена зустріч біля будинку уряду.
