— У всякому разі, — завершив пахолок, стиснувши плечима, — я дійшов висновку, що ця дівка отримала по заслугах, бо вона обібрала вас, вдавшись до отих хитромудрих і підступних ставок і заклáдів.
— До речі! — вигукнув Ебенезер. — Коли вже мова зайшла про заклáди…
— Ні слова більше, — усміхнувшись, урвав його Бертран. — Те ж саме питання спало і
— О Боже!
Виграш, вів далі Бертран, розділили потім між трьома партнерами, і Табмен збільшив свою частку, запліднивши міс Роботем й одружившись із нею (спочатку перше, а потім, як тепер з'ясувалося, друге). Коли здійснилася передача прав власності, він відкрив двоженську природу цього шлюбу, сподіваючись так позбутися дівчини, але у своїх планах він не врахував гніву свого нового тестя, який досить швидко викрив цю справу і вжив законних заходів, про які йшлося раніше.
— А що ж сталося з власністю? — поцікавився Ебенезер. — Невже Табмен і досі нею володіє?
Слуга всміхнувся.
— Щодо більшості, то так, він володів нею, коли йдеться про той час, за який я розповідаю, і він і досі ще володіє більшістю, принаймні про інше мені нічого не відомо. Але окрім моєї ставки, весь його виграш складався з готівки чи рухомого майна, як-то: коней, пірог, діжок дур-зілля. Мис Кука був єдиним справжнім маєтком, який він виграв…
— А хай ти будеш проклятий, що заставив його!
Бертран звів брови.
— Либонь, це була, зрештою, не така вже й дурниця, пане. Цей негідник ніколи нічого подібного не вигравав, тим паче що він вважав, що пірати забили нас, і боявся заявити про свої права, побоюючись, що суд може дізнатися про його зловмисні звички і діяння.
— Це тільки збільшило б його шанси, якби він дізнався, — мовив Ебенезер, але в його голосі чулося полегшення. — Чесному чоловікові зле ведеться в мерілендському суді. Давай далі.
Унаслідок цього, вирік Бертран, велебний Табмен вдовольнився виграшем, що міг зібрати у джентльменів як борги, не звертаючись до суду, і, намагаючись погамувати гнів полковника Роботема, пов'язаний зі скасуванням шлюбу, він передав Люсі квит на право володіння маєтком на мисі Кука за декілька днів до зустрічі з автором цієї розписки.
— Вона так само, як і Табмен, мала сумніви щодо того, яке рішення винесе суд з приводу цього квита, — мовив пахолок. — І сподівалася, що я перепишу на неї папери на право власності, як то і личило б джентльмену, особливо якщо зважити на її стан, але коли я не виказав жодних ознак того, що маю такий намір, їй нічого не залишалося, як знову вдаритися в сльози та вдатися до погроз.
Наступним кроком, пояснив Бертран, він відіслав іншого слугу назад до капітана Мітчелла, як і звелів Тімоті, і вже збирався подумати про те, як переправитися до Молдену самому і доставити туди свій вантаж. Одначе, вирішивши, що його хазяїн не буде сильно зважати на непередбачену кількаденну затримку і складнощі, пов'язані з отриманням і доставкою скрині, він, прийнявши запрошення полковника Роботема, затримався ще на один день у Сент-Мері, а потім ще на один і ще на один, ніяк не бажаючи відмовлятися від принад життя, що йому давав його чин, і ласк, які у відчаї дарувала йому Люсі. Упродовж цього часу його господар і коханка поперемінно то улещували його, то погрожували: їхньою головною метою було поєднати шлюбом домівки Куків і Роботемів і таким трибом єдиним махом розв'язати всі свої проблеми; коли ж ні, вони присяглися передати справу до суду, попри те що їхні вимоги, з погляду правосуддя, були доволі сумнівними, сподіваючись на те, що з приданим у вигляді мису Кука навіть вагітна хвойда зможе знайти чоловіка доброго походження, згодного взяти з нею шлюб. А що жодна сторона не могла торгуватися вповні з позиції сили, то вся спірка звелася до тонких натяків і двозначних заперечень, і Бертран, одіславши скриню кількома днями раніше, насолоджувався цілим тижнем таких неквапливих розваг і розкошів, які більшість слуг можуть смакувати лише у своїх мріях.
