— Побачивши, що повії — то не ліки для мене, я звернувся до пляшки і щоночі став напиватися до нестями. Мої руки втратили хист, і я став незграбно бренькати на лютні, голос мій став грубшим і ламким, вухо притупилося, і кожного вечора мені потрібно було більше рому, ніж напередодні; отож невдовзі я вже не міг нажебракувати достатньо, аби напитися, і зрештою мусив би вдатися до крадіжки, щоб звести якось кінці з кінцями. Тоді одного вечора — відтоді, як ти поїхав, минуло вже три місяці — якийсь моряк дав мені шилінга, аби я заспівав йому «Порвалася кишеня в спідниці у Джоан», і коли я скінчив, він був такий задоволений, що налив мені рому за свій кошт. Я став підозрювати, що в нього стосовно мене є якісь нечестиві наміри, але мені було до того байдуже, отож він і дав мені напитися вволю! Але я помилявся…
— Хай Бог тобі помага, — пробурмотів капітан. — Я можу здогадатися, що було далі. Тебе викрали і вивезли?
— Я впав непритомний у якомусь заїзді поблизу Байнардс-Каслу, — сказав Макевой, — і прокинувся, закутий у кайдани в твіндеку корабля, що кудись плив. Спочатку я й гадки не мав, куди ми пливемо чи з якою метою мене викрали, але невдовзі декотрі з нас, котрі ходили не закуті в кайдани, виголосили, що нас спродано за борги і ми прямуємо до Меріленду, і пояснили, що для певного різновиду капітанів є доволі звичною річчю взяти на борт вантаж, що складається з таких портових щурів, як я і ще з пів тузіня таких самих, котрі, прокинувшись, побачили, що їхні ноги прикуті до корабля залізними ланцюгами.
Невдовзі старший помічник виголосив промову, суть якої зводилася до того, що ми є його боржниками, позаяк він порятував нас, невиправних розбещених марнотратців, і тепер нас безкоштовно везли до країни, де ми могли наново почати своє життя, і ще він пообіцяв, що кожного з нас, хто визнає свої зобов'язання, шануватиметься і триматиметься відповідно до цих зобов'язань, негайно ж звільнять від тих залізних ланцюгів. Решта була вповні рада дати будь-яку брехливу обіцянку, яку від них вимагали, але коли я побачив, що цей благочестивий помічник є тим самим негідником, що так підло вчинив зі мною напередодні, я, мов картеччю, сипонув такою купою прокльонів, що він своїм чоботом розчвакав мені рота і поклявся, що моритиме мене голодом, доки не навчить бути доброчесним і слухняним, або ж відправить до пекла, перш ніж наша подорож добіжить кінця.
Але такий чоловік, як я, котрий усе своє життя був сиротою і жебраком, не відає, що таке сором, і байдужий до злиднів, є вільною пташкою, і тому не дивно, що він дуже ревно ставиться до своєї свободи. То правда, що незадовго перед тим я потрапив до цюпи за дрібну крадіжку і ще раз раніше, коли видавав себе за Лауреата; але обидва рази я опинився у в'язниці зі своєї провини, а що під поняттям «свобода» розуміють чиїсь права, то це не втрата свободи, коли тебе справедливо засуджують за злочин. І навпаки, це великий злочин проти свободи, коли тебе проти волі заковують у кайдани без справедливої на те причини, і ті, хто склав свою ганебну обітницю, аби скинути з ніг залізні окови, не тільки не здобули цим свободи, а ще й відмовилися від найдорожчої свободи — права повстати проти несправедливості.
— У тому, що ти кажеш, багато мудрості, — зауважив Ебенезер, котрий був помітно вражений словами Макевоя і знову присоромлений не тільки тому, що підозрював, що за подібних обставин він не виказав би такого душевного гарту, але й тому, що був переконаний — хоч тепер це вже було несуттєво, але легше йому від того не було, — що Макевой більш гідний Джоан Тоуст, ніж він, і був таким від самого початку.
— Чи мудрість, чи дурість, але саме це я відчував з цього приводу, — мовив Макевой, — і хоча в наступні дні мені багато разів доводилося звідати шкіри з чобіт цього сучого сина, але принаймні я довідався про їхній смак не тому, що лизав їх. Але він так і не заморив мене голодом до смерті, як обіцяв, може, тому що йому було приємно бити мене ногами, чи, може, він не хотів, щоб я так і загинув невпокорений. Мене перевели з твіндека до трюму, щоб я своїм прикладом не спричинився до бунту, і я так і не бачив денного світла до самого кінця подорожі, аж поки вони вивели мене на чардак, щоб продати разом з усіма.
— Після чого, — втрутився Ебенезер, — якщо Тейло сказав мені правду, ти одразу ж стрибнув у річку, намагаючись здобути свою свободу, але вони тебе виловили.
