— Твоя правда,— визнав Страйк.— Але я все одно гадаю, що це варто знати: чи не остання людина, яка бачила Марго живою, поїхала геть на великому авті, в якому легко можна сховати жінку... До речі, про людей, які останніми бачили Марго,— додав Страйк,— є прогрес із Глорією Конті?
— Ні,— відповіла Робін.— Якщо до кінця наступного тижня не буде реакції, я спробую зв’язатися з нею через чоловіка.
Страйк перегорнув сторінку в записнику.
— Поговоривши з донькою Рубі й небожем Флюрі, я передзвонив доктору Ґупті. Не знаю, чи ти пам’ятаєш, але я в своєму резюме нотаток Талбота писав про Скорпіона, чия смерть, як він уважав, непокоїла Марго.
— Так,— відповіла Робін,— ти зазначав, що Скорпіон — це, можливо, заміжня подруга Стіва Датвейта, яка вкоротила собі віку.
— Добра пам’ять,— сказав Страйк.— Але Ґупта не пригадав жодних пацієнтів, які померли б за таємничих обставин чи якось зацікавили б Марго, хоч визнає, що минуло сорок років і він не може заприсягтися, що таких пацієнтів не було. Тоді я спитав, чи він знає, до кого Джозеф Бреннер міг ходити на Скіннер-стріт у вечір, коли зникла Марго. Ґупта каже, що на Скіннер-стріт проживало декілька пацієнтів клініки, але не уявляє, з якої причини Бреннер міг брехати, ніби там тоді не був. І нарешті — і це, мабуть, найкорисніша інформація — Ґупта згадав, що після святкування Різдва в клініці по Глорію приїхало кілька чоловіків. Він пригадує, що один з них був старшого віку, і Ґупта подумав, що то батько Глорії. Ім’я «Гнійний Риччі» нічого йому не говорить.
Посередині Чизикського мосту детективів раптом засліпило сонце, що прорвалося крізь дощові хмари. Брудна Темза під мостом і калюжі на дорозі засяяли лазерним світлом, але за секунду хмари знову зімкнулися, і Робін та Страйк продовжили свій шлях крізь дощ і сірі сутінки січневої днини прямою старовинною дорогою, обабіч якої тягнулися блискучі мокрі кущі й голі дерева.
— А що плівка? — скоса глянула на Страйка Робін.— Я про ту, яку Грегорі Талбот знайшов на горищі. Ти казав, що розповіси при зустрічі.
— А,— озвався Страйк.— Точно.
Він завагався, дивлячись за вікно, за танцюючі двірники, на лискучу дорогу під косим серпанком дощу.
— На цій плівці — групове зґвалтування і вбивство жінки з мішком на голові.
У Робін шия і шкіра голови пішли сиротами.
— І таке людей збуджує,— гидливо мовила вона.
З її тону Страйк збагнув, що вона не розуміє і думає, ніби він говорить про порнографічну постановку.
— Ні,— пояснив він,— то не порно. Хтось зафільмував... реальні події.
Робін шоковано глянула на нього, але схаменулася і перевела погляд на дорогу. Кісточки рук на кермі побіліли. В її голову раптом почати стукати огидні картини. Що ж там побачив Страйк, аж говорить так стисло й сухо? Невже тіло жінки було схоже на тіло Марго, про яку Уна казала, що та мала «довжелезні ноги»?
— Що з тобою? — спитав Страйк.
— Я в нормі,— хіба що не огризнулася Робін.— Що... що саме ти побачив? Як...
Страйк вирішив відповісти на питання, якого вона не поставила.
— Жінка мала довгий шрам на ребрах. У звітах поліції і в пресі того часу нічого не писали про шрами в Марго, тож я думаю, що то не вона.
Робін не відповіла, проте лишалася так само напруженою.
— У... цьому брало участь четверо чоловіків,— провадив Страйк,— усі білі, з затуленими обличчями. Також був п’ятий — він тільки дивився. В кадрі ненадовго з’являється його рука. Можливо, це Гнійний Риччі. Видно розмитий золотий перстень.
Він старався видати тільки сухі факти. М’язи ніг у Страйка напружилися так само, як руки Робін, він щомиті був готовий перехопити кермо. Колись у неї вже був напад паніки за кермом.
— А що каже поліція? — спитала Робін.— Вони знають, звідки плівка?
— Гатчинс розпитав. Колишній працівник відділу моралі гадає, що цей фільм разом з іншими конфіскували під час рейду в клубі в Сохо в сімдесят п’ятому році. Власником клубу був Риччі. З підвалу вилучили чимало жорсткої порнографії. Талбот теж мав приятеля у відділі моралі, й можна припустити, що він показав плівку Талботові, а той її скопіював чи поцупив.
— Навіщо йому плівка? — не без відчаю спитала Робін.
— Думаю, єдина відповідь, яку тут можна отримати,— тому що він був психічно хворим,— відповів Страйк.— Але первісним мотивом, гадаю, була цікавість до Риччі. Талбот дізнався, що Риччі приписаний до клініки Святого Івана й що він був там на святкуванні Різдва. У нотатках він називає Риччі...
— ...Лев-3,— кивнула Робін.— Так, я в курсі.
Страйк трохи розслабився. Зосередженість Робін і те, що вона пригадала таке, означали, що тут і тепер нападу паніки не буде.
— Ти що — напам’ять мого листа вивчила? — спитав він.
Тут уже Робін згадала своє Різдво й коротку розраду, яку вона знайшла в роботі за кухонним столом у батьківському домі.
