Бентежна кров полностью

Привіт, Корморане, не знаю, чи ти отримав моє перше повідомлення. Сподіваюся, оце отримаєш. Я просто хочу сказати, що, мабуть, розумію, чому ти не хочеш фотографуватися з нами для тата і брати участь у вечірці. Але значення вечірки більше, ніж просто новий альбом. Я з радістю все розповім тобі особисто, але як родина ми тримаємо все в таємниці. Сподіваюся, що можу додати: я, як і ти, народилася внаслідок однієї з коротших батькових інтрижок (!) і за ці роки відчувала чимало образи та гніву. Може, сходимо на каву й поговоримо про це! Я у Патні. Будь ласка, відреагуй. Я буду дуже рада зустрічі. Щиро, Прю.

Каструля з макаронами бурлила. Страйк закурив. На очні яблука ніби тиснуло зсередини. Він розумів, що курить забагато: аж язик болів, а так сильно він після різдвяного грипу ще не кашляв. Барклей на минулій зустрічі рекламував переваги вейпу. Мабуть, прийшов час перейти на вейп — чи принаймні менше курити цигарок.

Він удруге перечитав повідомлення Пруденс. Що за таємниця стоїть за тією вечіркою, окрім виходу нового альбому? Рокбі нарешті висвятили в лицарі — чи гучне святкування п’ятдесятої річниці гурту «Дедбітс» має нагадати тим, хто роздає почесті, що він на це чекає? Страйк спробував уявити, як відреагує Люсі, почувши, що він буде знайомитися з купою зведенюків і зведенючок саме тоді, коли вона втрачає одну з небагатьох рідних людей. Страйк спробував уявити цю Пруденс, про яку знав тільки, що її мати була відомою актрисою.

Вимкнувши плиту, він лишив макарони плавати у воді та з цигаркою в зубах заходився набирати відповідь.

Дякую, що написала. Я не проти з тобою зустрітися, але тепер невдалий час. Ціную, що ти робиш те, що вважаєш правильним, але я ніколи не умів зображати неіснуючі почуття чи тримати ввічливий фасад на вечірках. Я не маю жодних стосунків з...

Страйк завагався. Він ніколи не називав Джонні Рокбі «татом» і не хотів писати «наш батько», бо це ніби поєднувало його і Пруденс, а він не хотів єдності з абсолютно чужою людиною.

І все ж у глибині душі Страйк не вважав її зовсім чужою. Щось у ньому тягнулося до неї. Що це? Просто цікавість? Відлуння його дитячого бажання, що батько колись прийде? А може, щось примітивніше — поклик крові, тваринне відчуття спорідненості, яке не так просто викорінити, як не старайся обірвати узи?

...Рокбі й не маю бажання симулювати їх протягом кількох годин лише тому, що він записав новий альбом. Я нічого не маю проти тебе особисто й буду радий познайомитися, щойно моє життя буде не таким...

Страйк завагався знову. Над каструлею вирувала пара, а його думки повнилися присмертною Джоан, відкритими справами в агенції і — невідомо чому — Робін.

...складним. Щиро, Корморан.

Він з’їв свої макарони з банкою магазинного соусу, заснув під дріботіння дощу по даху й побачив сон, у якому вони з Рокбі билися навкулачки на палубі корабля, який хитався і пірнав на хвилях, аж поки обоє вони попадали за борт.

За десять одинадцята наступного ранку так само дощило. Страйк саме вийшов на станції «Ерлз-Корт», де його мала забрати Робін і повезти на зустріч із Синтією Фіппс у палаці Гемптон-Корт. Стоячи під цегляним дашком станції з черговою цигаркою в зубах, Страйк прочитав з телефону два свіжі електронні листи: новини щодо Вторака від Барклея і щодо Мутного від Морриса. І майже дочитав, коли задзвонив мобільний. Це був Ал, і Страйк вирішив прийняти дзвінок і нарешті покласти край цим домаганням.

— Здоров, братан,— привітався Ал.— Як ти?

— Бувало краще,— відповів Страйк.

Він свідомо не став питати, як справи в Ала.

— Слухай,— почав Ал,— тут таке діло... мені дзвонила Прю. Переказала мені твою відповідь. Річ у тім, що в нас домовленість із фотографом на наступну суботу, але якщо на фото не буде тебе... суть у тому, що це подарунок від нас усіх. Уперше.

— Ал, мені це не цікаво,— відрубав Страйк, утомившись бути ввічливим.

Пауза. Тоді Ал сказав:

— Розумієш, тато дуже старається налагодити...