Бентежна кров полностью

— Та ти що? — перебив Страйк; крізь туман утоми, крізь тривогу за Джоан і масу дрібних деталей у справі Бамборо, які він тримав у голові, щоб переповісти Робін, раптом прорвався гнів.— І коли це він старався? Коли напустив на мене адвокатів, вимагаючи віддати гроші, які, власне, за законом належали мені...

— Якщо ти про Пітера Ґіллеспая, то тато навіть не знав, що він так на тебе насів, чесно тобі кажу, не знав. Пітер більше не працює...

— Мені не цікаво святкувати випуск його довбаного альбому,— сказав Страйк.— Розважайтеся там без мене.

— Слухай,— мовив Ал,— просто зараз я не можу пояснити... але якщо зустрінемося десь випити, я розкажу... є причина, чому ми хочемо все це влаштувати для нього саме тепер, це фото, вечірка...

— Ал, моя відповідь — ні.

— Ти так і будеш вічно відкараскуватися від нього?

— Я від нього відкараскуюся? Я про нього жодного слова на публіку не сказав, на відміну від нього — він у кожному інтерв’ю про мене згадує...

— Він намагається все виправити, а ти ані півкроку назустріч не хочеш зробити!

— Він намагається обілити себе в очах публіки,— грубо відповів Страйк.— Скажи, хай почне платити податки, якщо так хоче посвяти в лицарі. А я йому не кишенькова біла ворона.

Він поклав слухавку, відчуваючи лють, якої від себе не чекав. Серце важко гупало під пальтом. Кинувши недопалок на дорогу, він раптом подумав про Джоан, яка ховала облисілу голову під хусткою, і Теда, який ронив сльози в чай. І сердито подумав: от чого Рокбі не лежить і не вмирає, а Джоан нехай би була здорова та щаслива, впевнена, що доживе до свого наступного дня народження? Хай би гуляла Сент-Мосом, теревенила з подругами, яких знає ціле життя, планувала вечері для Теда, діставала Страйка по телефону — коли вже він приїде.

Коли за кілька хвилин Робін на «лендровері» завернула на ріг, вигляд Страйка її шокував. Він розповів по телефону і про грип, і про несвіжу курятину, але зараз був такий змарнілий і такий злий, що Робін автоматично глянула на годинник — чи не спізнилася?

— Щось сталося? — спитала вона, коли він відчинив дверцята з пасажирського боку.

— Все в нормі,— коротко відповів Страйк, сів у машину й ляснув дверцятами.

— З Новим роком.

— Хіба ми вже не віталися?

— Насправді ні,— відповіла Робін, яку ця грубість образила.— Але не обтяжуй себе відповіддю. Я б не хотіла змушувати тебе...

— З Новим роком, Робін,— буркнув Страйк.

Робін виїхала на дорогу. Двірники ненастанно працювали, очищуючи лобове скло від води, а вона відчувала виразне дежавю. Страйк був такий самий буркотливий, коли вона везла його на його день народження, і хоч йому було важко, вона теж утомилася, теж мала власні проблеми й хотіла би бачити бодай якісь зусилля з його боку.

— Що сталося? — спитала вона.

— Нічого.

Кілька хвилин їхали мовчки, а тоді Робін спитала:

— Ти бачив лист Барклея?

— Про дівчину Вторака? Так, щойно прочитав,— відповів Страйк.— Так і не дізнається, що він її покинув саме тому, що вона була вірна.

— Абсолютно кінчений,— сказала Робін,— але поки платить гроші...

— Я такої самої думки,— озвався Страйк, свідомо намагаючись подолати свій кепський гумор. Урешті-решт, Робін не винна ні в тому, що робиться з Джоан, ні в тому, що роблять Прю і Ал. Поки він займається справами в Корнволлі, Робін не дає агенції розвалитися. Вона заслуговує на краще ставлення.

— У нас тепер є місце для нового клієнта з черги,— мовив він, стараючись додати ентузіазму.— Я можу подзвонити отій брокерці, яка думає, що чоловік спить з нянькою, як гадаєш?

— Ну,— відповіла Робін,— у нас зараз усі люди працюють над Мутним. Стежимо за ним, за шефом і за жінкою у Сток-Ньюїнгтоні. Вчора шеф до неї їздив, щоб ти знав. Знову була така сама сцена, включно з отим поплескуванням по лисині.

— Правда? — насупився Страйк.

— Так. Але клієнти вже дуже бажають бачити справжні докази. Плюс у нас досі висить Листоноша, і справа Бамборо затягується.

Робін не хотіла прямо казати, що оскільки Страйк їздить між Лондоном і Корнволлом, їй і підрядникам доводиться покривати наявні справи агенції за рахунок своїх вихідних.

— Отже, ти вважаєш, що слід зосередитися на Мутному й Листоноші, так?

— Я вважаю, нам слід визнати, що над Мутним наразі мають працювати троє людей, і не поспішати набирати нові справи.

— Добре, твоя правда,— буркнув Страйк.— Є новини про екскурсовода з Національної портретної галереї? Барклей казав, ти переживаєш, що вона могла накласти на себе руки.

— Навіщо він це тобі сказав? — спитала Робін. Вона жалкувала про ті слова: слабкодухі, непрофесійні.

— Просто сказав. Вона не повернулася?

— Ні,— відповіла Робін.

— І поштівок ведучий більше не отримував?

— Ні.

— Можливо, ти її відстрашила.

Страйк дістав з кишені записник і розгорнув. Дощ так само тарабанив по лобовому склу.

— Маю деякі нові подробиці щодо Бамборо перед розмовою з Синтією Фіппс. До речі, класна робота з виключенням того органічного фургона зі справи.

— Дякую,— відповіла Робін.

— Але на сцені з’явився новий фургон,— провадив Страйк.

— Що? — різко спитала Робін.

— Я вчора розмовляв з донькою Рубі Елліот. Пам’ятаєш, Рубі...