Ми ніколи не планували вводити Анну в оману. Ми чекали... навіть не знаю... на слушну мить, щоб усе пояснити... але як це було зробити? Вона завжди називала мене мамою,— прошепотіла Синтія,— була така щаслива... щаслива маленька дівчинка... але потім діти в школі розповіли їй про Марго й усе зруйнували...
Неподалік почулася гучна синтезаторна мелодія — «Greensleeves». Усі аж підскочили, і тут Синтія, звично запирхавши, схаменулася:
— Це ж мій телефон!
Вона витягнула мобільний з глибокої кишені сукні та прийняла дзвінок.
— Рой? — спитала вона.
Зі свого місця Робін розчула сердитий голос Роя. Синтія раптом страшенно стривожилася. Спробувала підвестися, заплуталася в довгому подолі сукні, спіткнулася. Намагаючись розплутатися, вона говорила:
— Ні, я не... вона не... О Боже... Рой, я не хотіла тобі розповідати, бо... ні... так, я досі з ними!
Нарешті виплутавшись із сукні й зумівши підвестися, Синтія непевними кроками вийшла з кімнати. Гі чепець зісковзнув зі стільця. Робін нахилилася його підняти, аж тут побачила, що Страйк уважно дивиться на неї.
— Що? — спитала Робін.
Він тільки розтулив рота, як повернулася Синтія — ніби громом уражена.
— Рой знає. Анна йому все розповіла. Він хоче, щоб ви приїхали до Брум-Гаузу.
Синтія побігла знімати костюм Анни Болейн і за десять хвилин повернулася в джинсах, які погано сиділи на ній, сірому светрі та кросівках. Поки виходили з палацу, вона страшенно нервувалася і так бігла, що Страйк ледь встигав за нею на слизькій бруківці. Дощ ущух, але важкі сірі хмари, хай і позолочені сонцем по краях, обіцяли його неминуче повернення. Коли проходили під брамою внутрішнього двору, Робін звела очі на золотий виблиск астрономічного годинника й побачила, що сонце у Водолії — знаку Марго.
— Побачимося вдома,— видихнула Синтія, коли наблизилися до стоянки, і, не чекаючи на відповідь, чкурнула до синьої «мазди» вдалині.
— Гадаю, буде цікаво,— сказала Робін.
— Не сумніваюся,— відповів Страйк.
— Бери мапу,— мовила Робін, коли сіли в машину. У старезному «лендровері» навіть радіо не було, не те що навігатора.— Будеш за штурмана.
— Що скажеш про неї? — спитав Страйк, шукаючи Черч-роуд у Гемі.
— Наче нормальна.
Робін зрозуміла, що Страйк дивиться на неї так само, як у кав’ярні: ніби трохи насмішкувато.
— Що? — знову спитала вона.
— Мені здається, ти не до кінця щира.
— Ні,— вперлася Робін,— вона нормальна.
Вона виїхала зі стоянки, думаючи про пирхання і сміх Синтії, про її манеру змішувати «так» і «ні».
— Ну...
— Так і думав,— самовдоволено кивнув Страйк.
— Зважаючи на можливу долю Марго, я б не стала починати розмову з веселих жартів про відтяту голову.
— Вона живе з цим сорок років,— заперечив Страйк.— Люди, над якими нависає щось настільки важке, перестають його помічати. Це тло, на якому плине життя. Воно настільки очевидне лише для інших.
Щойно виїхали зі стоянки, знову задощило; на лобове скло миттю лягла водяна вуаль.
— Гаразд, я упереджена,— погодилася Робін, вмикаючи двірники.— Останнім часом тема других дружин для мене дражлива.
За хвильку вона зрозуміла, що Страйк знову на неї дивиться.
— Що? — втретє спитала вона.
— А що в тебе за проблема з другими дружинами?
— Бо... ой, я ж тобі не казала, так? Моррисові казала...— Робін постаралася не думати про п’яний обмін повідомленнями на Різдво, який приніс їй трошки втіхи й дуже багато дискомфорту.— Метью і Сара Шедлок тепер офіційно разом. Вона покинула нареченого й пішла до нього.
— Чорт,— зронив Страйк, не зводячи очей з її профілю.— Ні, ти мені не казала.
Але подумки він відзначив, що вона сказала Моррисові, і це не вкладалося в те уявлення про стосунки Робін і Морриса, яке сформувалося в Страйка. Барклей розповів, що Моррис відмовлявся визнавати авторитет Робін, а сама Робін дуже прохолодно поводилася з новим працівником, тож Страйк виснував, що беззаперечний сексуальний інтерес Морриса до Робін видихнувся через відсутність взаємності. І все-таки вона розповіла таку болючу й особисту річ Моррисові, а не йому.
Поки мовчки їхали в бік Черч-роуд, Страйк думав про те, що відбувалося в Лондоні, поки він лишався в Корнволлі. Моррис — привабливий чоловік, і він, як і Робін, розлучається. Страйк не розумів, як раніше не взяв до уваги наслідків цієї очевидної симетрії. Розмови про адвокатів, про проблемних колишніх, про механіку розділення двох життів: вони мають спільні теми, мають усі підстави співчувати одне одному.
— Ось туди,— показав він, і так само мовчки вони поїхали між високими червоними мурами Роял-Паддоку.
— Гарна вулиця,— прокоментувала Робін за двадцять хвилин по тому, як виїхали з палацу Гемптон-Корт. «Лендровер» заїхав на дорогу, яку легше знайти десь у селі. Праворуч стояв густий ліс, ліворуч — великі особняки за високими живоплотами.
