Її мова знову стала незв’язною. Схлипи, ковтки й гикавка заповнили вухо Робін, а тоді Ільза заговорила розбірливо:
— І Нік сказав... що я винна. Сказав... я винна... надто багато працюю, необережна... не ставлю... дитину на перше місце.
— Він не міг такого сказати,— не повірила Робін. Нік їй подобався. Вона не вірила, що Нік міг таке сказати дружині.
— Сказав, сказав, що я... мала одразу йти додому... що я... що для мене робота важливіша за д-дитину...
— Ільзо, послухай,— мовила Робін.— Якщо ти один раз завагітніла, то зможеш знову.
— Ні, ні, ні, не зможу,— знову розридалася Ільза,— це було вже третє ЕКЗ. Ми домовилися... домовилися, що це остання спроба. Остання.
У двері подзвонили.
— Ільзо, я маю відчинити, може, то Корморан...
— Так, так, ти йди... все в нормі... все в нормі.
Робін не встигла нічого сказати, а Ільза вже поклала слухавку. Ледве розуміючи, що робить, Робін збігла униз і відчинила двері.
Але то, звісно, був не Страйк. Він жодного разу не прийшов вчасно на не пов’язані з роботою заходи, куди вона його запрошувала,— ні до бару, ні на входини, ні навіть на її весілля. Натомість Робін опинилася лицем до лиця з Джонатаном, братом, який був найбільше на неї схожий: теж високий і стрункий, з рудувато-білявим волоссям і блакитними очима. Сьогодні схожість була тим більшою, що брат і сестра вигляд мали паскудний. У Джонатана теж були синці під очима, а шкіра здавалася сіруватою.
— Здоров, Робі.
— Привіт,— відповіла Робін, дозволяючи братові себе обійняти й вдаючи, що рада його бачити,— заходь.
— Це Кортні,— сказав Джонатан,— а це Кайл.
— Драсті,— захихотіла Кортні, яка тримала в руці бляшанку. Це була дуже вродлива дівчина з великими темними очима й довгим чорним волоссям; і, здається, трохи п’яненька. Кайл, який випадково зачепив Робін наплічником, коли заходив, був трохи вищий за неї, худий, з вистриженими скронями, великими почервонілими очима й доглянутою бородою.
— Привіт,— простягнув він руку й усміхнувся до Робін згори вниз. Збоку могло б здатися, що то вона прийшла до Кайла в гості, а не навпаки.— Робін, правильно?
— Так,— силувано всміхнулася Робін.— Приємно познайомитися. Ходіть нагору; їдальня в нас на верхньому поверсі.
Занурена в думки про Ільзу, вона пішла слідом за трійцею студентів. Кортні й Кайл хихотіли й перешіптувалися; Кортні трошки хиталася. У вітальні-студії Робін представила гостей Максові. Кайл жбурнув не дуже чистий наплічник на кремовий диван господаря.
— Дуже дякую за гостинність,— сказав Джонатан до Макса, який накрив стіл на шість персон.— А як смачно пахне!
— Я веганка,— заявила Кортні.— Але можу поїсти макаронів, чогось такого.
— Я зварю макарони, не турбуйся,— поспішно сказала Максові Робін, водночас ненав’язливо, ніби між іншим, опускаючи брудний наплічник Кайла на підлогу. Кортні негайно залізла на диван з ногами в мокрих кросівках і спитала в Робін:
— Оце наш розкладний диван?
Робін кивнула.
— Треба буде вирішити, хто де спатиме,— сказала Кортні, кинувши погляд на Кайла. Робін здалося, що усмішка її брата зблякнула.
— Може, поки що занесемо всі сумки до мене в кімнату? — запропонувала Робін, бо Джонатан і свій рюкзак потягнув на диван.— А тут хай нічого не буде, поки вечеряємо?
Ні Кортні, ні Кайл не показали особливої охоти зрушити з місця, тож наплічники униз понесли Джонатан і Робін. Коли зайшли до кімнати Робін, Джонатан дістав коробку цукерок і вручив їх сестрі.
— Дякую, Джоне, це дуже мило. Ти нормально почуваєшся? Якийсь блідий.
— Та насинячився вчора. Слухай, Робі... не називай Кортні, ну, моєю дівчиною і все таке.
— Я і не збиралася.
— Добре, бо...
— Ви розійшлися? — співчутливо спитала Робін.
— Ми навіть не... ну так, трохи зависали разом,— відповів Джонатан,— але... не знаю, здається, вона тепер запала на Кайла.
Згори долинув дзвінкий сміх Кортні. Слабко всміхнувшись сестрі, Джонатан повернувся до своїх друзів.
Робін спробувала набрати Ільзу, але номер був зайнятий. Сподіваючись, що то подруга просто знайшла Ніка, Робін написала:
Вона повернулася нагору й почала готувати равіолі з гарбузом для Кортні. Явно зрозумівши, що запіканку скоро дістануть з духовки, Вольфганг крутився в Макса й Робін під ногами. Глянувши на годинник, Робін відзначила, що Страйк запізнюється вже на чверть години. Його рекорд — півтори години. Вона старалася не сердитися — без великого успіху. І це після того, що він улаштував їй за запізнення вранці...
Робін саме зливала воду з равіолі, коли в двері нарешті подзвонили.
— Може, я... почав Макс, який саме наливав напої Джонатану, Кортні й Кайлу.
— Ні, я сама,— коротко відповіла Робін.
Щойно відчинивши двері, вона зрозуміла, що Страйк — який дивився на неї розфокусованими очима — п’яний.
— Вибач, запізнився,— не дуже розбірливо промовив він.— Можна посцяти?
