— Завжди готовий,— сказав він.— Як тобі ідея називати клієнтку БС?
— Розшифруй,— сказала Робін.
— «Багата сучка»,— вишкірився Моррис.— Така вже фіфа.
— Ні,— без усмішки відповіла Робін.
— Упс,— звів брови Моррис.— Фемінізм тисне?
— Типу того.
— Гаразд, тоді як...
— Вона в нас буде місіс Сміт, за назвою її вулиці,— холодно відповіла Робін.
За кілька днів стежити за нянькою випало й самій Робін. Виявилося, що то брюнетка з осяйним волоссям, трохи схожа їй на колишню дівчину Страйка Лорелею. Діти брокерки відверто обожнювали няню — і чоловік, як побоювалася Робін, теж. Він жодного разу не торкнувся няньки, але показував усі ознаки закоханості: дзеркалив мову її тіла, надто активно сміявся над її жартами, квапився відчинити перед нею двері та хвіртки.
Ще за кілька днів Робін на секундочку задрімала за кермом, коли їхала до будинку Елінор Дін у Сток-Ньюїнгтоні. Рвучко прокинувшись, вона негайно увімкнула радіо й відчинила вікно, аж очі засльозилися від холоду й нічного смогу, але цей випадок її налякав. У наступні кілька днів вона почала пити більше кави, щоб не засинати. Від цього Робін зробилася полохливою, а ще стало важко спати в принципі, навіть коли випадала рідкісна нагода подрімати.
Робін завжди дуже відповідально ставилася до грошей агенції, як і сам Страйк, сприймаючи кожне витрачене пенні так, наче його вираховують з її власних прибутків. Звичка до економії лишилася в неї і після того, як добробут агенції перестав залежати від того, скільки грошей вони встигнуть отримати від клієнтів, перш ніж прийде чергова вимога заплатити від банку. Робін була в курсі, що Страйк кладе собі в кишеню зовсім малу частку прибутків, натомість вкладаючи кошти в агенцію. Він так і вів спартанський спосіб життя в квартирі на дві з половиною кімнати над офісом. Бували місяці, коли Робін, партнерка на зарплаті, приносила додому більше грошей, ніж він, старший партнер і засновник фірми.
Це знання поглибило відчуття провини за те, що Робін забронювала собі кімнату в готелі «Прем’єр-Інн» у Лемінгтон-Спа на ніч неділі напередодні відкриття виставки Сатчвелла. До містечка було їхати дві години; Робін розуміла, що можна просто виїхати раненько в понеділок замість ночувати в готелі. Однак вона була настільки виснажена, що боялася знову заснути за кермом.
Кімнату в готелі Робін вирішила виправдати тим, що так матиме ще добу до виставки і зможе оглянути церкву, де Марго буцімто бачили після зникнення. Вона спакувала ксерокопії всіх сторінок з нотатника Талбота, де згадувався Пол Сатчвелл, плануючи вивчити їх у тиші готельної кімнати. Також Робін узяла букіністичний примірник «Твого місця під Сонцем» Еванджеліни Адамс, нерозпаковану колоду карт таро та «Книгу Тота». Робін не казала Страйкові про ці покупки і не планувала компенсувати їх з коштів агенції.
Робін любила Лондон, але іноді серце уродженки Йоркширу прагнуло дерев, пустищ і пагорбів. Ідучи одноманітною трасою М40, вона проминала хутори й села з архаїчними назвами — Мідлтон-Чейні, Темпл-Гардвік, Бішопс-Ітчингтон — і бачила рівні зелені поля. День був мокрий і прохолодний, але приніс довгоочікуване дихання весни, а з розривів між прудкими білими хмарами проривалося жорстке проміння сонця, що виповнювало «лендровер» світлом, у якому віддзеркалення Робін у брудному склі перетворювалося на блідий сірий привид. Треба помити машину; власне, за той час, поки вона без упину працювала на агенцію, накопичилася купа дрібних особистих справ — подзвонити мамі, на чиї дзвінки вона не відповідала, а також адвокатці, яка нагадала про досудове врегулювання в березні, а ще вищипати брови, купити нові черевики, переказати Максові гроші, щоб оплатити свою половину муніципального податку.
За вікнами миготіли живі огорожі, а Робін свідомо прогнала думки про буденне, зосередившись на Полі Сатчвеллі. Навряд чи вона знайде його в Лемінгтон-Спа: нащо сімдесятип’ятирічному чоловіку залишати домівку на Косі заради візиту до провінційної мистецької галереї? Сатчвелл, мабуть, надіслав картини з Греції чи надав дозвіл їх виставити. Робін уявила сліпучо-білу віллу, майстерню серед оливкових гаїв. Нащо їхати з такого місця? Вона планувала вдати, що хоче купити чи замовити його картину, і таким чином отримати домашню адресу Сатчвелла. Робін дозволила собі кілька секунд пофантазувати про те, як разом зі Страйком летить до Греції, щоб розпитати старого художника. Уявляла, як їх омиє теплом, мов з пічки, коли літак сяде в Афінах, як вона в сукні й сандалях підніматиметься курним шляхом до Сатчвеллових дверей. А тоді уява намалювала їй Страйка в шортах і виставлений напоказ металевий штир його протеза, і Робін стало соромно за свої фантазії. Вона відкинула їх, не чекаючи, поки уява поведе її на пляж чи до готелю.
