Він почув, як жінка говорить до когось, відвернувшись від телефону.
— ...місіс Росс... перший поверх... просто переконайтеся...
Медсестра знову заговорила йому у вухо; голос, досі професійно бадьорий, тепер звучав тривожно.
— Сер, з якого номеру вам дзвонить місіс Росс? Стаціонарним пацієнтам не можна мати мобільні телефони.
— А вона його десь роздобула,— відповів Страйк.— І ще достобіса ліків.
Десь фоном на її боці він почув крики, потім тупіт ніг. Страйк пхнув у таксофон ще одну монетку, але вона пройшла наскрізь і викотилася внизу.
— Та бляха...
— Сер, я попрошу вас не розмовляти зі мною в такому...
— Та в мене просто...
Сигнал обірвався. Шарлоттине дихання було ледь чутне.
Страйк напхав у таксофон весь дріб’язок, який мав, а тоді знову подзвонив у довідку. За хвилину його знову з’єднали з медсестрою з Саймондс-Гаузу.
— Саймондс-Гауз...
— Ви її знайшли? Зв’язок обірвався. Ви її знайшли?
— Боюся, що я не можу розголошувати...— почали стривожена жінка.
— Вона добула мобільний і засоби для самогубства на вашому чергуванні,— гаркнув Страйк,— тож, вашу маму, можна і сказати, мертва вона чи...
— Сер, будь ласка, не треба на мене кричати...
Але тут Страйк почув далекі чоловічі голоси в мобільному, який притискав до вуха. Немає сенсу скидати дзвінок і передзвонювати: Шарлотта пропустила останні десять дзвінків. Мабуть, поставила мобільний на безгучний режим.
— ВОНА ТУТ! — загорлав він у мобільний, і медсестра в другій слухавці аж зойкнула.— ІДІТЬ НА МІЙ ГОЛОС, ВОНА ТУТ!
Страйк кричав у телефон, добре розуміючи, що шансів бути почутим майже не має: він чув свист і тріскіт, а отже, Шарлотта була десь надворі — може, сховалася в кущах.
А тоді з того кінця долинув гучний чоловічий голос.
— Чорт, ось вона... ОСЬ ВОНА! Чорт... викликайте «швидку»!
— Сер,— мовила оглушена медсестра, бо Страйк нарешті припинив кричати,— можна дізнатися ваше ім’я?
Але Страйк поклав слухавку. Крізь брязкіт решти, що сипалася з таксофону, він слухав голоси двох чоловіків, які знайшли Шарлотту — один голосно розповідав про передозування, викликаючи «швидку», другий кликав Шарлотту на ім’я — аж тут котрийсь із них побачив увімкнений мобільний біля неї і обірвав дзвінок.
Як відома красуня і світська левиця, знайома з купою знаменитостей, та ще й з минулим, повним бунтарства й саморуйнування, Шарлотта віддавна полюбилася таблоїдам. Звісно ж, новину про її нагальну госпіталізацію з психіатричного закладу вони не обійшли увагою.
На шпальтах газет з’явилися статті з численними фото: ось Шарлотті чотирнадцять років (тоді вона втекла з приватної школи, і її шукала поліція), ось вісімнадцять (під руку з зірковим батьком, тричі одруженим пияком), ось двадцять один (з мамою, колишньою моделлю, на коктейльній вечірці), а ось тридцять вісім. На останній вона, прегарна як завше, мляво усміхалася поруч з білобрисим чоловіком, тримаючи на руках новонароджених двійнят; за тло подружжю правила розкішна вітальня. Ніхто не знайшов жодного фото з нею і Кормораном Страйком, але той факт, що колись вони зустрічалися — Шарлотта сама повідомила про це пресі, коли давала інтерв’ю напередодні весілля з Яго Россом,— означав, що про нього теж згадають. «Нагальна госпіталізація», «історія наркотичної залежності», «складне минуле»: таблоїди не казали нічого прямо, але тільки дуже наївний читач не зрозумів би, що йдеться про спробу самогубства. Історія вийшла на друге коло, коли неназване «джерело» з Саймонд-Гаузу повідомило, що майбутню віконтесу Росс буцімто знайшли в кущах за старим літнім будиночком, і лежала вона долілиць.
Респектабельніші видання ставили під сумнів практики захмарно дорогого Саймондс-Гаузу, який (писав «Телеграф») «має репутацію останнього притулку для багатих і впливових. Серед неоднозначних тамтешніх методів лікування — транскраніальна магнітна стимуляція і галюциногенні псилоцибіни (в народі — „чарівні гриби“)». Пристойні газети теж ілюстрували статті фотографіями, тож Робін, яка поспішно читала всі статті, а потім соромилася цього, раз у раз згадувала, якою красунею завжди була колишня Страйкова дівчина.
Страйк жодним словом не обмовився їй про цю історію, а сама Робін не питала. На ім’я Шарлотти було накладено табу з того самого вечора чотири роки тому, коли Робін ще була тимчасовою секретаркою, а Страйк жахливо напився і розповів, що Шарлотта набрехала йому про вагітність від нього. Тепер Робін тільки знала, що Страйк повернувся з Корнволлу дуже замкнутим, і хоча прощання з прахом тітки, понад сумнів, було сумною подією, Робін мимохіть підозрювала, що його похмурий настрій має також і іншу причину.
