— Саме так,— підтвердила Джудит, крізь окуляри в товстій чорній оправі переглядаючи копію названого листа.— Пані Еллакотт радо відмовляється від будь-яких вимог до вашого клієнта, окрім прав на прибуток, отриманий від продажу квартири на... гм...
«Гастингс-роуд»,— подумки підказала Робін. Вона згадала, як переїхала з Метью до того тісного житла, як радісно носила коробки з рослинами та книжками через газон, як Метью підключав кавоварку — одну з перших їхніх спільних покупок, як сидів на ліжку пухнастий слон, його давній-давній подарунок.
— ...на Гастингс-роуд, так,— провадила Джудит, швидко читаючи листа,— з якого вона хотіла б отримати десять тисяч фунтів, які її батьки поклали на депозит під час придбання квартири.
— Десять тисяч,— повторив Ендрю Шенстоун. Вони з Метью перезирнулися.— У такому разі ми погоджуємося.
— Ви... погоджуєтеся? — перепитала Джудит Коббс, здивована не менше за Робін.
— Обставини мого клієнта змінилися,— сказав Шенстоун.— Тепер його пріоритетом є якнайскоріше розлучення, і здається, ваша клієнтка вказала, що бажає того самого — окрім десяти тисяч. Звісно,— додав він,— вже майже минули належні два роки, тож...
Джудит подивилася на Робін, яка кивнула, відчуваючи сухість у роті.
— Тоді, гадаю, ми можемо все завершити сьогодні. Дуже, дуже добре,— поблажливо додав Ендрю Шенстоун, і враження було таке, ніби він говорить сам до себе.— Я взяв на себе сміливість скласти документ...
Він розкрив свій кейс, розвернув на полірованій стільниці й підштовхнув до Джудит, а та дуже уважно прочитала документ.
— Так,— нарешті промовила вона й підсунула документ до Робін, яка дізналася, що Метью обіцяє переказати гроші на рахунок Робін протягом семи днів з моменту підписання документа.
— Задоволені? — тихо спитала Джудит у Робін.
— Так,— відповіла Робін, у якої трохи паморочилося в голові.
Вона не розуміла, нащо її взагалі сюди притягнули. Це остання демонстрація влади — чи Метью вирішив здатися тільки сьогодні вранці? Вона опустила руку в сумочку, але Джудит уже подала їй власну чорнильну ручку, тож Робін узяла її і підписала. Джудит передала документ Ендрю Шенстоуну, той підсунув його до Метью, а Метью поспішно підписав. Підписуючи, він звів очі на Робін і негайно відвів погляд, і в цю ж саму мить Робін зрозуміла, що сталося і чому він їй поступився.
— Дуже добре,— повторив Ендрю Шенстоун, ляснув по столу товстим ручиськом і засміявся.— Ну що, швидко й безболісно, так? Гадаю, на цьому ми...
— Так,— злегка усміхнулася Джудит,— гадаю, так і є!
Метью і Робін підвелися і дивилися, як їхні юристи збирають свої речі, а Джудит ще й надягає пальто. Розгублена через те, що тільки-но сталося, Робін знову почувалася, мов дитина з батьками. Вона не знала, як вийти з цієї ситуації, чекала, поки юристи її відпустять.
Ендрю Шенстоун відчинив перед Робін двері, і вона вийшла в коридор і попрямувала до фоє. За нею йшли юристи та знову говорили про затори. Коли вони затрималися в фоє, щоб попрощатися, Метью коротко подякував Шенстоуну й повз Робін пройшов за двері.
Робін дочекалася, поки Ендрю Шенстоун піде, а тоді заговорила до Джудит.
— Дякую,— сказала вона.
— Та мені навіть не довелося нічого робити,— засміялася Джудит.— Але досудове врегулювання часто приводить людей до тями, я таке вже бачила. Значно важче знайти собі виправдання в одному приміщенні з об’єктивними свідками.
Вони потиснули руки, Робін вийшла, і весняний вітер негайно дмухнув їй у рот пасмо волосся. Вона почувалася трохи тривожно.
Десять тисяч фунтів! Вона пропонувала повернути ці гроші батькам, бо знала, що вони ледь-ледь нашкребли таку суму (щоб було не менше за внесок батьків Метью), але їй сказали залишити гроші собі. Треба ще буде заплатити Джудит, але все одно лишиться велика сума... може, навіть вийде почати збирати на власне житло.
Робін завернула за ріг і наштовхнулася на Метью, який ловив таксі.
Побачивши її, він так і завмер з простягнутою рукою, і таксі, яке він приманював, зупинилося за десять метрів і підібрало пару.
— Сара вагітна, так? — спитала Робін.
Метью дивився на неї згори вниз — не такий високий, як Страйк, але гарний, ніби в сімнадцять років, коли він уперше запросив Робін на побачення.
— Так,— він завагався.— То випадково вийшло.
«Таке скажеш»,— подумала Робін. Сара завжди уміла домогтися свого. Робін розуміла, як давно Сара грала в свою гру: завжди була поруч, сміялася, фліртувала, ладна була вийти за найкращого друга Метью, тільки б лишитися неподалік. Потім вона зімкнула пазурі, але Метью вислизав, і тоді Сара лишила в спальні Робін діамантову сережку,— а тепер от завагітніла, не дозволяючи йому перейти в небезпечний статус парубка. Робін сильно підозрювала, що саме тому досудове врегулювання відкладали аж двічі. Мабуть, невпевнена Сара на гормонах влаштовувала сцени, боячись того, що буде, коли Метью зійдеться з Робін лицем до лиця, ще не вирішивши, чи хоче ту дитину — або її матір.
— І вона хоче одружитися до того, як народить?
— Так,— кивнув Метью.— Власне, і я хочу.
