Стіва Датвейта.— Заради тебе
Успіх, як з досвіду давно довідався Страйк, справа набагато складніша, ніж видається людям.
Уже не вперше преса звернула свій зір на детективну агенцію, і хоча, понад сумнів, визнання лестило і слугувало непоганою рекламою для бізнесу, воно, як завжди, страшенно шкодило роботі партнерів. Робін, чию адресу преса вирахувала дуже швидко, заховалася вдома у Ванесси Еквенсі й за допомогою кількох перук і вправного макіяжу мала змогу й далі виконувати деяку частину роботи, тож Барклею і Гатчинсу не доводилося все робити самотужки. З другого боку, Страйкові довелося знову повертатися в гостьову кімнату Ніка й Ільзи, де він, відростивши бороду, заліг на дно, телефоном керуючи підрядниками агенції. Лише Пат Чонсі лишилася в офісі на Денмарк-стріт, дбаючи про паперову роботу й незворушно відчиняючи і зачиняючи агенцію вранці та ввечері.
— Без коментарів. Вам усім ліпше розійтися,— буркотіла вона двічі на день до гурту журналістів, які товклися на Денмарк-стріт.
Підвищена увага суспільства, яка стала результатом подвійної знахідки — жіночого тіла, залитого цементом у тихій квартирці у Клеркенвеллі, й підліткового скелета, захованого під сміттям у глибині підземного колодязя в Ізлінгтоні, ніяк не спадала. В історії було забагато цікавих ракурсів: розкопки й позитивна ідентифікація двох окремих тіл — Марго Бамборо і Луїзи Такер; коментарі родичів небіжчиків, які ще самі до кінця не розуміли, чого відчувають більше — горя чи полегшення; досьє двох дуже різних убивць і, певна річ, приватні детективи, які нині зажили слави найталановитіших у столиці.
Хай як воно лестило, але Страйк не відчував задоволення ані від того, як преса цькує то Грегорі Талбота («А що ви можете відповісти людям, які кажуть, що у вашого батька кров на руках?»), то Динеша Ґупту («А ви шкодуєте про те, що надали Дженіс Бітті блискучу рекомендацію, докторе?»), ані від видовища, як справжні соцпрацівники виводять з квартири Аторнів — переляканих, вигнаних, розгублених. Карл Оукден спробував був продати свою історію в «Дейлі мейл», видаючи себе за знавця у справах і Страйка, і Марго Бамборо, та оскільки стаття починалася словами «Судимий аферист Карл Брайс, син відданої секретарки Дорогі...», не дивно, що Оукден швиденько знову зник з радарів. Зате Страйків батько тільки радів тому, що його ім’я і далі асоціюється зі Страйком, і через свого піарника зробив медоточиву заяву, як він пишається старшим сином. Страйк, який аж кипів, ігнорував усі прохання прокоментувати.
Денніс Крід, якому стільки часу відводилася головна роль у всіх новинах, пов’язаних з ним, у цьому випадку згадувався хіба що в примітках. Дженіс Бітті перевершила його не лише в кількості вірогідних жертв, але й у тому, що примудрилася не попадатися на кілька десятиріч довше. У пресу злили світлини її вітальні на Найтинґейл-Ґров, і в публікаціях особливо підкреслювали світлини мерців на стінах, папку з некрологами, яка зберігалася в серванті, а також шприц, целофан і фен, які Страйк знайшов за канапою. Запас ліків і отрут з її кухні винесли з будинку криміналісти, а рожевощока сива медсестра, яка отримала прізвисько Отруйна Бабуся, байдужно кліпала в камери журналістів, коли її вели в суд, де взяли під варту.
