Коли Робін у халаті піднялася нагору, щоб зробити собі чашку чаю, то побачила на кухонному столі велику коробку, а згори на ній лежала листівка в конверті, підписаному Страйковим нерозбірливим, нечитабельним почерком, який неможливо було переплутати. Робін знала, що Макс пішов з квартири раніше, бо знімався на природі в Кенті, й узяв із собою Вольфганга, який уранці поспить у машині, а в обід погуляє. Оскільки дзвінка у двері вона не чула, то зробила висновок, що Страйк якось примудрився передати і коробку, і листівку Максові заздалегідь, щоб зробити Робін сюрприз сьогодні вранці. Те, що Страйк усе спланував заздалегідь і доклав стільки зусиль, було зовсім на нього не схоже. Ба більше, вона ще зроду не отримувала від нього листівку, навіть коли він купив для неї зелену сукню після того, як вони розкрили свою першу справу.
Листівку прикрашала якась пересічна картинка й велике блискучо-рожеве число «30». А всередині Страйк написав:
Робін витріщалася на записку довше, ніж вона заслуговувала на те. їй багато чого сподобалося, особливо «цьом» і той факт, що Страйк так і підписався — «Страйк». Робін відклала листівку на стіл і підняла велику коробку, яка, на її подив, виявилася легкою, мов порожня. А тоді вона побачила збоку напис: «Кульки в коробці».
Відчинивши кришку, Робін дістала повітряну кульку у формі ослячої голови, прив’язану широкою стрічкою до важкого цоколя. Всміхаючись, Робін дістала цоколь і поставила на стіл, зробила собі чай і сніданок, а потім надіслала Страйкові есемеску:
За шістдесят секунд вона отримала відповідь.
З легким серцем Робін випила чаю, з'їла тост і повернулася вниз, щоб розгорнути подарунки від родини. Всі купили їй трішки дорожчий варіант минулорічних подарунків, окрім батьків, які надіслали прегарний кулон: один круглий опал, її камінь за знаком зодіаку, мерехтів блакитно-зеленкуватим світлом в оточенні крихітних діамантів. До нього додавалася листівка: «З тридцятиріччям, Робін. Ми тебе любимо. Мама й тато. Цьом».
Нині Робін особливо гостро відчувала, як їй пощастило, що має двох люблячих батьків. На своїй роботі вона дізналася, скільком людям так не пощастило, скільки навколо є зруйнованих родин, яким уже не допомогти, і скільки навколо дорослих, які носять невидимі шрами з раннього дитинства, і їхнє світосприйняття й уявлення назавжди спотворені браком любові, насильством, жорстокістю. Отож Робін подзвонила Лінді подякувати і зрештою проговорила з мамою понад годину: розмова була переважно ні про що, але підняла настрій. Нині, коли розлучення було вже позаду, дзвонити додому стало легше. Робін не розповіла матері, що в Метью і Сари буде дитина: нехай Лінда сама дізнається про це у свій час і виллє свій гнів подалі від вух Робін.
Ближче до кінця розмови Лінда, якій різка зміна доньчиної кар’єри не подобалася ще з першої травми, котру Робін отримала на новій роботі, обмовилася про те, що преса не припиняє писати про Марго Бамборо.
— Те, що ви зробили, просто неймовірно,— сказала Лінда.— Ви з... е-е-е... Кормораном.
— Дякую, мамо,— озвалася Робін, водночас здивована і зворушена.
— Як Моррис? — поцікавилася мама удавано байдужим тоном.
— Ой, ми його вигнали,— весело відповіла Робін, зовсім забувши, що про це також не розповідала матері.— Його заміна виходить на роботу з наступного тижня. Жінка на ім’я Мішель Грінстріт. Вона чудова.
Прийнявши душ, Робін повернулася до спальні, щоб добре висушити волосся, далі пообідала нагорі перед телевізором, а потім знову повернулася вниз перевдягнутися у вузьку блакитну сукню, яку востаннє вдягала, намагаючись переконати секретарку Мутного виказати її таємниці. До сукні вона вдягнула кулон з опалом — оскільки Робін, покинувши Метью, залишила в нього свою обручку, тепер цей кулон став у неї найкоштовнішим ювелірним виробом. Чарівний переливчастий камінь прикрасив стару сукню, і Робін, бодай раз задоволена своєю зовнішністю, обрала другу свою сумочку, трохи елегантнішу за ту, з якою вона ходила на роботу, й підійшла до тумбочки біля ліжка, щоб забрати мобільний.
Шухлядка тумбочки була трішки висунута, й Робін, опустивши погляд, помітила всередині колоду карт таро Тота. На мить Робін завагалася, а потім під усміхненим поглядом надувного віслючка, якого вона перенесла в куток своєї спальні, перевірила на телефоні час. Якщо вона хоче встигнути зустрітися зі Страйком на Мальборо-стріт о п’ятій, уже майже час виходити. Але Робін, відклавши сумочку, дістала колоду, присіла на ліжко й, перетасувавши карти, перевернула верхню й поклала її перед собою.
