— Дякою,— сказав Грегорі й поставив тацю на столик. Згрібши речі з другого крісла, він і їх скинув на вже чималу купу на дивані, взяв чашку, сів, показав на липку цукорницю і нерозпечатану пачку печива й мовив:
— Пригощайтеся.
— Дякую,— відповів Страйк, накладаючи цукор у чай.
— Отже,— сказав Грегорі зі збудженим виглядом,— ви намагаєтеся довести, що Крід убив Марго Бамборо.
— Ну,— відповів Страйк,— я намагаюся дізнатися, що саме з нею сталося, і Крід — це, звісно, один з можливих варіантів.
— А ви бачили, в газетах писали? Малюнок Кріда продають більш ніж за сто фунтів?
— Не бачив,— відповів Страйк.
— Ага, в «Обзервері» писали. Автопортрет олівцем, намалював, коли сидів
— Здурів,— погодився Страйк.— Власне, як я казав по телефону, я хотів би поговорити про вашого батька.
— Так,— кивнув Грегорі й якось принишкнув.— Я... е-е-е... не знаю, чи багато вам відомо.
— Що в нього був зрив, а тоді передчасна відставка.
— Коротко кажучи, так,— підтвердив Грегорі.— Причина — щитоподібна залоза. Гормональний дисбаланс, який дуже довго не діагностували... Він утрачав вагу, не спав... Батько працював під сильним тиском, щоб ви знали. Начальство, ще й преса. Люди були незадоволень Ну знаєте, зникла лікарка... мама думала, що він так дивно поводиться через стрес.
— У чому саме виражалася дивна поведінка?
— Він забрав собі гостьову кімнату й нікого туди не пускав,— відповів Грегорі, і не встиг Страйк нічого спитати, як він почав розповідати.— Коли встановили, що є проблема зі щитоподібною залозою, і прописали йому ліки, батько повернувся до норми, але кар’єру вже пізно було відновлювати. Він мав пенсію, але багато років карався через справу Бамборо. Винуватив себе, вважав, що якби не захворів, то спіймав би його. Марго Бамборо була не останньою жертвою Кріда — ви, мабуть, знаєте... Після Бамборо він викрав ще Андрею Гутон. Коли його арештували та спустилися в той підвал, знайшли там знаряддя тортур і фотографії жінок... він визнав, що по кілька місяців утримував там жертв, перш ніж убити. Тата це все дуже вразило. Він усе думав і думав про те, що якби спіймав Кріда раніше, Бамборо й Гутон могли б лишитися живі. Він лаяв себе за те, що був такий зациклений...
Грегорі осікся.
— ...такий збентежений, розумієте.
— Тож навіть коли ваш батько одужав, він усе одно вважав, що Марго стала жертвою Кріда?
— О так, звісно,— кивнув Грегорі, ніби здивувавшись, що в цьому можуть бути сумніви.— Всі інші варіанти відкинули, так? Колишній коханець і підозрілий пацієнт, який волочився за нею, обидва мали алібі.
Страйк не став ділитися своєю чесною думкою: невчасна хвороба Талбота дала всім підозрюваним (включно з Крідом) час сховати тіло, знищити докази й організувати алібі. Натомість він дістав з кишені папірець, на якому Талбот написав загадкові рядки скорописом Пітмана, і показав Грегорі.
— Хотів спитати у вас от що. Я правильно розумію, що це почерк вашого батька?
— Де ви це взяли? — спитав Грегорі, сторожко беручи папірець.
— З поліційної справи. Тут написано: «І це остання з них, кома, дванадцята, кома, і коло замкнеться, коли знайдуть десяту, кома... далі невідоме слово... Бафомет, пиши в істинній книзі»,— пояснив Страйк,— і я хотів спитати, ви щось із цього розумієте?
Тут нагорі гупнуло особливо гучно. Поспішно вибачившись, Грегорі поклав аркуш на тацю з чаєм і вибіг з кімнати. Страйк почув, як він піднімається сходами, а тоді сварить близнючок. Схоже, вони перекинули комод. Два тонкі голоски в унісон виправдовувалися і звинувачували одна одну.
Крізь тюль на вікні Страйк побачив, як до будинку під'їхало старе «вольво». З нього вийшла пухка немолода брюнетка в синьому дощовику, а за нею — двоє хлопчиків років чотирнадцятьох чи п’ятнадцятьох. Жінка обійшла машину й дістала з багажника дві спортивні сумки й кілька пакетів із супермаркету. Хлопці були вже почимчикували до будинку; довелося їх кликати, щоб допомогли.
Грегорі спустився до вітальні одночасно з тим, як його дружина зайшла до будинку. Один з підлітків проліз перед Грегорі й вирячився на незнайомця з таким подивом, ніби Страйк був твариною, яка втекла з зоопарку.
— Привіт,— сказав Страйк.
Хлопець шоковано глянув на Грегорі.
— Це хто? — спитав він, показуючи на Страйка пальцем.
Поруч з першим хлопцем з’явився другий і витріщився на Страйка з такою ж самою сумішшю подиву й підозріливості.
— Це містер Страйк,— пояснив Грегорі.
Між хлопчиками стала його дружина, поклала руки їм на плечі й вивела геть, усміхаючись до Страйка.
Грегорі причинив по собі двері та знову сів у крісло. Він ніби забув, про що вони зі Страйком говорили до того, як він пішов нагору, аж ось йому на очі потрапив аркуш, списаний батьковою рукою, з пентаграмами й таємничими знаками скоропису Пітмана.
— А знаєте, звідки тато знав скоропис Пітмана? — спитав Грегорі з силуваною бадьорістю.— Мама вчилася на секретарку, а він і собі навчився, щоб її екзаменувати. Він був хорошим чоловіком... і хорошим батьком,— додав він трохи войовничим тоном.
