Страйк ніколи нікому не нагадував про наближення свого дня народження, і в сам день мовчав. Ні, він був не проти, якщо люди про нього згадували; власне, це його зворушувало більше, ніж він показував, проте Страйк мав уроджену відразу до святкувань за графіком і силуваних веселощів, і з усіх дурниць такого штибу найбільше не любив, коли йому співали «З днем народження».
З днем народження, скільки він себе пам’ятав, були пов’язані сумні спогади, на яких Страйк старався не зосереджуватися — як правило, успішно. Іноді в дитинстві мама просто забувала купити йому подарунок. Біологічний батько цю дату взагалі ігнорував. День народження був нерозривно пов’язаний з усвідомленням (яке давно стало частиною його натури), що саме його існування — випадковість; генетичну приналежність Страйка довелося доводити через суд, а процес його появи на світ — то «ой, любий, така бридота, якби народжували чоловіки, то за рік людство вимерло б».
Для Люсі, його сестри, болісна була сама думка про те, що близька людина на день народження не отримає листівки чи подарунка, їй не можна подзвонити, влаштувати вечірку, в гіршому разі — хоч поїсти разом. Саме тому Страйк зазвичай брехав сестрі, казав, що має інші плани,— тільки б не їхати до неї у Бромлі й не брати участі в святкуванні з її сім’єю, яке приносило Люсі значно більше радості, ніж самому Страйкові. Ще недавно Страйк залюбки поїв би чогось із Ніком та Ільзою, своїми друзями, однак Ільза запропонувала запросити ще й Робін. Страйк багато тижнів тому вирішив, що чимдалі відвертіші спроби Ільзи звести їх разом слід зустрічати глухою відмовою підігрувати, тож друзям Страйк збрехав, що святкуватиме з Люсі. На свій тридцять дев’ятий день народження він плекав єдину безрадісну надію: що Робін про нього забуде і тоді буде ніби скасовано той факт, що він сам забув про її день народження. Вони будуть квити.
Спустившись зранку в п’ятницю в офіс, Страйк не без подиву виявив на столі Пат — на додачу до звичних листів — два пакунки й чотири конверти, всі різних кольорів. Вочевидь, друзі й рідні вирішили надіслати йому вітання до настання вихідних.
— У вас що, день народження? — низьким рипучим голосом спитала Пат, втупившись у монітор і друкуючи; як завжди, вона тримала в зубах електронну цигарку.
— Завтра,— відповів Страйк, забираючи конверти. На трьох почерк був знайомий, на четвертому — ні.
— Вітаю,— буркнула Пат, клацаючи клавіатурою.— Могли б і попередити.
Страйк на якійсь галабурдній хвилі спитав:
— А що, ви б мені тоді пирога спекли?
— Ні,— байдужим тоном озвалася Пат,— але листівку купила б.
— А, тоді я правильно не сказав. Менше паперу — більше дерев.
— Це була б дуже маленька листівка,— без усмішки відповіла Пат; її пальці пурхали над клавішами.
Ховаючи усмішку, Страйк забрав листівки й пакунки і пішов до кабінету, а ввечері відніс це все до себе нагору, так і не розгортаючи.
Двадцять третього листопада він прокинувся, думаючи про їхню з Робін подорож до Гринвічу, і згадав, що сьогодні за день, тільки коли побачив на столі конверти й подарунки. У пакунках були светр від Теда і Джоан і кофта від Люсі. Ільза, Дейв Полворт і зведенюк Ал надіслали жартівливі листівки. Страйк не сміявся, але настрій воно йому підняло.
Далі він дістав листівку з четвертого конверта. Спереду було фото бладгаунда, і Страйк на мить здивувався — чому саме гончак? Він зроду не мав пса, і хоч симпатизував собакам більше, ніж котам, бо працював з ними в армії, собачником його важко було назвати. Розгорнувши листівку, він побачив такі слова:
Кілька секунд Страйк просто дивився на ці кілька слів, не маючи в голові жодної думки. Востаннє він бачив почерк батька, коли лежав наколотий морфіном зі свіжовідірваною ногою, а в дитинстві на очі йому іноді траплялися підписані батьком документи. Тоді він шоковано дивився на те ім’я, ніби то була фізична частина батька, ніби чорнило було кров’ю; той підпис немов доводив, що батько — реальна людина, а не міф.
