— Гадки не маю,— відповів він, підводячись.— Дякую за вашу гостинність і за те, що погодилися відповісти на наші питання...
До дверей їх провела Дженіс. Айрін тільки мовчки помахала рукою, коли гості виходили. Робін бачила, що розмова з детективами їй зовсім не сподобалася. Довелося робити незручні зізнання; портрет себе замолоду, який Айрін намалювала, лишав бажати кращого; а ще Робін подумала, що навряд чи комусь було би приємно гучно перднути в присутності чужих людей.
— Ну, я не лікар,— сказав Страйк, коли йшли до «лендровера»,— але гадаю, то через індійську їжу.
— Припини,— мимоволі засміялася Робін. Їй досі було ніяково за ту ситуацію.
— Ти просто далеко сиділа,— провадив Страйк, сідаючи в машину.— Я так думаю, що то буна з ягняти...
— Серйозно,— сказала Робін, якій було і смішно, і гидко,— припини.
Застебнувши ремінь безпеки, Страйк сказав:
— Мені треба випити.
— Тут неподалік є пристойний паб,— озвалася Робін.— Я погуглила. Таверна «Трафальгар».
Звісно ж, паб — теж приємний сюрприз на день народження; Страйк мимоволі замислився: може, Робін хоче викликати в нього докори сумління? Він вирішив, що це навряд чи, але докори таки виникли, тож Страйк не став коментувати та спитав:
— Що ти про все те думаєш?
— Мали місце певні суперечності, авжеж? — відповіла Робін, виїжджаючи зі стоянки.— А ще я думаю, що нам трошки набрехали.
— Мені теж так здається,— погодився Страйк.— На що звернула увагу ти?
— Для початку — причина сварки на святкуванні Різдва,— відповіла Робін, вивертаючи на Серкус-стріт.— Не думаю, що то було через Марго й сина Дженіс — хоча таки гадаю, що Марго оглядала Кевіна без дозволу.
— Я такої самої думки,— відповів Страйк.— І погоджуюся: сварка була не через це. Айрін змусила Дженіс розповісти цю історію, бо не хотіла визнавати правду. Одразу виникає питання... Айрін запросила Дженіс до себе, щоб бесіда було з ними обома водночас: це Айрін хотіла проконтролювати, щоб Дженіс не сказала нам зайвого? Коли стосунки тривають кількадесят років, виникають такі проблеми. Друзі забагато знають.
Робін намагалася згадати маршрут до «Трафальгару», який дивилася вранці, але на думку одразу спали Ільзині розповіді про стосунки Страйка й Шарлотти. Також Ільза казала, що Страйк відхилив пропозицію прийти в гості на вечерю, пояснивши, що святкує з сестрою. Робін це здалося малоймовірним — адже Страйк і Люсі нещодавно посварилися. А ще... може, то вже параноя, але Робін здавалося, що Страйк уникає її товариства в неробочий час.
— Ти ж не підозрюєш Айрін?
— Тільки в брехні, пліткарстві й нестримному прагненні уваги,— відповів Страйк.— Не думаю, що їй стало б розуму викрасти Марго Бамборо й за сорок років нічим себе не виказати. З іншого боку, брехня — це завжди цікаво. Твою увагу щось привернуло?
— Так. У тій історії про Лемінгтон-Спа є дещо дивне — точніше, в тому, як зреагувала на цю історію Айрін... Думаю, Лемінгтон-Спа має для неї якесь значення. І ще дивно, що Дженіс не розповідала їй про ту історію від пацієнта раніше. Було б логічно, якби це сталося, бо вони подруги, обидві знали Марго, всі ці роки підтримували контакт. Навіть якщо Дженіс вважала, що Рамедж усе вигадав, чого не розповісти Айрін?
— І знову слушне зауваження,— кивнув Страйк, роздивляючись фасад Національного морського музею, виконаний у дусі неокласицизму; вони саме проїжджали повз широкі смуги доглянутого смарагдового газону.— А про Дженіс що скажеш?
— Ну, коли нам таки вдавалося її почути, вона справляла приємне враження,— обережно відповіла Робін.— Вона дуже адекватно розповіла про Марго й Датвейта. Чому Дженіс дозволяє Айрін собою попихати — взагалі незрозуміло...
— Деяким людям треба, щоб інші їх потребували... а ще, може, роль грає почуття обов’язку, якщо Айрін сказала нам правду про те, що вони з чоловіком підтримували Дженіс фінансово в скрутні часи.
Паб, який обрала Робін, Страйк помітив здалеку. Велика розцяцькована будівля з численними балконами й маркізами, вазонами й гербами стояла на березі Темзи. Робін знайшла, де зупинитися, а далі вони пройшли за паркувальні бар’єри на вистелену бруківкою територію, де з дерев’яних столиків відкривався краєвид на річку, а посередині дивилася на воду чорна статуя коротуна лорда Нельсона в натуральну величину.
— Дивися,— сказала Робін.— Можна сісти надворі й курити.
— А не холоднувато? — спитав Страйк.
— У мене тепле пальто.
— Ні, я,— твердо заперечив Страйк.— Що будеш?
— Содову з лаймом, я ж за кермом.
