Бентежна кров полностью

— Правильно. Першого я б і не розпечатувала, але Дороті не було на місці, а доктор Бреннер сказав проглянути пошту. Насправді Дороті завжди була на роботі, але тут її сину видаляли гланди. Такий був балуваний! Я тільки тоді й бачила її засмученою, як їй треба було везти малого до лікарні. То була залізна жінка... але самі розумієте, вдова, крім сина, нічого в житті не має.

Повернулася Дженіс із повними чайником і кавником. Робін підвелася і допомогла їй з важкою тацею. Дженіс пошепки, щоб не заважати Айрін говорити, подякувала.

— Що саме було написано в листі?

— О, вже стільки років минуло,— промовила Айрін. Дженіс передала їй пачку пігулок для травлення, і Айрін злегка усміхнулася, але не подякувала.— Але дещо пригадую...— вона почала діставати пігулки з блістера.— Ану, що ж там було... пам’ятаю, що дуже грубі речі. Марго там називали словом на літеру «П», точно пам’ятаю. Писали, що вона горітиме в пеклі.

— Лист був друкований?

— Ні, написаний від руки,— відповіла Айрін і проковтнула пару пігулок, запивши чаєм.

— А що було в другому листі? — спитав Страйк.

— Я не знаю, що там було написано. Я просто заходила до кабінету Марго й бачила листа в неї на столі. Почерк був той самий, я одразу його впізнала. Видно було, що Марго не зраділа, коли я його побачила. Зім’яла записку й викинула в смітник.

Дженіс роздала всім чай і каву. Айрін взяла собі ще одне шоколадне печиво.

— Мабуть, про це ви нічого не знаєте,— почав Страйк,— але все одно спитаю, чи були якісь підставити вважати, що Марго була вагітна, коли...

— Звідки ви знаєте про це? — спитала Айрін, ніби громом уражена.

— Тобто вона була вагітна? — запитала Робін.

— Так! — відповіла Айрін.— Розумієте... Джен, та не дивися на мене так... я прийняла дзвінок з пологового будинку, коли вона була на виклику! Вони подзвонили в клініку та спитали підтвердження: чи прийде вона завтра...— Айрін перейшла на шепіт,— на аборт!

— Тобто вам по телефону сказали, на яку процедуру вона записана? — спитала Робін.

Айрін на мить знітилася.

— Та... власне, ні... власне... я цим не пишаюся, але я передзвонила в клініку. З чистої цікавості. В юності чого ми тільки не робили?

Робін сподівалася, що її усмішка у відповідь вийшла щирішою, ніж усмішка Айрін.

— Місіс Гіксон, а коли це було, не пам’ятаєте? — спитав Страйк.

— Перед її зникненням. Десь за місяць, здається.

— До чи після анонімок?

— Я не... Здається, після,— відповіла Айрін.— Чи до? Ні, не пам’ятаю...

— Ви з кимсь говорили про цей дзвінок з пологового?

— Тільки з Джен, і вона мене насварила. Так, Джен?

— Я знаю, шо ти нічо’ поганого не хтіла,— пробурмотіла Дженіс,— але конфіденційність пацієнтів...

— Марго не була нашою пацієнткою. Це інше.

— І ви не розповідали про це поліції? — спитав Страйк.

— Ні,— відповіла Айрін,— бо я... я ж не мала про таке знати, правда? Та й хіба воно мало стосунок до її зникнення?

— Ви комусь розповідали про це, крім місіс Бітті?

— Ні,— дещо агресивно відповіла Айрін,— бо... Та як би я розповіла: коли працюєш у клініці, то вчишся тримати язика за зубами. Я ж не маю права ходити й розпатякувати чужі секрети? Я працюю в реєстратурі, бачу чужі історії хвороби, але про таке не можна говорити. Я вміла берегти секрети, така вже в нас робота...

Страйк з незворушним обличчям записав у нотатник: «Надто активно заперечує».

— Маю ще одне питання, місіс Гіксон, можливо, дещо особисте,— сказав він, звівши очі від записника.— Я чув, що у вас із Марго було якесь непорозуміння на святкуванні Різдва.

— О,— Айрін спала з лиця,— це. Так... розумієте...

Коротка пауза.

— Я сердилася через те, як вона повелася з Кевіном, сином Джен. Джен, ти ж пам’ятаєш?

Дженіс збентежилася.

— Та звісно ж, пам’ятаєш,— сказала Айрін, знову плескаючи подругу по руці.— Коли вона взяла його до свого кабінету й почала своє ля-ля-ля.

— А,— промовила Дженіс. На мить Робін здалося, що цього разу Дженіс дуже сильно розгнівалася на подругу.— Але...

— Ти ж пам’ятаєш,— кинула на неї сердитим оком Айрін.

— Я... так,— кивнула Дженіс.— Так, я тоді сильно розсердилася.

— Джен не пускала його до школи,— пояснила Страйкові Айрін.— Так, Джен? Скільки йому було, шість? А тоді...

— Що саме сталося? — спитав Страйк у Дженіс.

— У Кева болів живіт,— сказала Дженіс.— Запалення хитрості. Сусідка, яка іноді за ним дивилася, прихворіла...

— Ну, Джен і привела Кевіна на роботу,— перебила Айрін.

— Можливо, місіс Бітті розкаже, як усе було? — спитав Страйк.

— Ой... Так, звісно! — відповіла Айрін і зі стражденним виглядом поклала руку на живіт.

— Отже, особа, в якої ви лишали сина, захворіла? — нагадав Страйк, звертаючись до Дженіс.