— Так... Я вирішила, шо він випадково впустив капсулу в чашку, коли приймав препарат. Мабуть, не помітив, вирішив, шо впала десь на підлогу. Якшо в клініці в чайний посуд потрапляють ліки, це завжди викликає багато питань. То серйозна справа — коли в чаї випадково опиняються препарати.
— Чи дуже шкідлива одна капсула...— почала Робін.
— Ой, та яка там шкода,— з розумним виглядом заявила Айрін,— так, Джен?
— Одна капсула — це навіть не повна доза,— підтвердила Дженіс.— Сонливість нападе, та й усе. Але Марго зайшла саме тоді, коли я ложкою вишкрібала капсулу з чашки. Раковина, чайник, холодильник — це все було якраз біля сестринської. Вона побачила мене з капсулою. Тож вона не прискіпувалася, а просто хотіла, шоб ми були уважні. Звичайна обережність. Я потім сама завжди зазирала в чашку, як запарювала чай.
— Ви не сказали Марго, як, на вашу думку, капсула потрапила в чашку? — спитала Робін.
— Ні,— відповіла Дженіс,— бо доктор Ґупта просив мене не говорити про проблему доктора Бреннера. Я сказала, шо то, мабуть, випадково сталося, і, власне, не збрехала. Я думала, шо після такого вона скличе збори й усіх розпитає...
— А, ну ти знаєш мою теорію про те, чому Марго цього не зробила,— втрутилася Айрін.
— Айрін,— похитала головою Дженіс.— От чесно...
— Моя теорія,— не зважала на неї Айрін,— така: Марго подумала, що хтось навмисно поклав пігулку в чай Бреннеру, і якщо хочете знати, хто цей хтось...
— Айрін,— повторила Дженіс, просячи стриматися, але Айрін було не спинити.
— ...то я вам скажу, що це Глорія. То була не дівка, а біда, ще й зі злочинного середовища... ні, Джен, я все скажу, бо Кемерон точно хоче знати про все, що діялося в тій клініці!
— Та як Глорія взагалі могла покласти шось Бреннеру в чай... я, до речі,— звернулася Дженіс до Страйка і Робін,— не думаю, шо вона могла...
— А я щодня працювала з Глорією, Джен,— зверхньо заявила Айрін,— і вже чудово знала, що то за фрукт...
— ...але навіть якшо вона поклала б ту капсулу в чай, Айрін, до чого воно до зникнення Марго?
— Не знаю,— відповіла Айрін, уже сердячись,— але вони хочуть знати, хто там у нас працював і що діялося... ви ж хочете? — спитала вона в Страйка, і той кивнув.— Бачиш? — сказала Айрін до Дженіс і провадила: — Тож Глорія походила з дуже сумнівної родини, то були італійці...
Дженіс спробувала щось заперечити, але Айрін не дала їй і слова мовити.
— Так і було, Джен! У неї брат торгував наркотиками, вона сама мені розповідала! Може, ту капсулу вона й не з Бреннерової шафи взяла! Може, їй брат дав. Глорія ненавиділа Бреннера. Так, то був неприємний старигань, завжди до нас прискіпувався. Й одного разу Глорія мені сказала: «А ти уяви, як з ним жити під одним дахом. На місці його сестри я б його отруїла». Марго це почула й насварила її, бо поруч були пацієнти, а ще професійна етика забороняє таке казати про лікарів. Тож я вважаю, що Марго нічого не зробила через капсулу в Бреннера в чашці, бо знала, хто це зробив, і не хотіла проблем для своєї підопічної. Глорія, бачте, була її проектом! Вона половину робочого часу сиділа в Марго в кабінеті та слухала про фемінізм, а я тим часом гарувала за двох. Марго тій Глорії навіть убивство спустила б з рук. Нічого не хотіла знати.
— Не знаєте, де тепер Глорія? — спитав Страйк.
— Гадки не маю. Вона пішла невдовзі після зникнення Марго,— відповіла Айрін.
— Коли вона пішла з клініки, я її більше не бачила,— сказала Дженіс, якій явно було ніяково,— але, Айрін, я думаю, шо не можна отак розкидатися звинуваченнями...
— Зроби ласку,— раптом сказала подрузі Айрін, поклавши руку на живіт,— принеси мені ліки. Вони на холодильнику. Щось мені зле. Може, хтось хоче чаю чи кави, якщо Джен уже йде на кухню?
Дженіс без нарікань підвелася, зібрала порожні чашки, склала все на тацю і вийшла на кухню. Робін відчинила для неї двері, Дженіс вдячно усміхнулася. Коли стихли її кроки по м’якому ковроліну, Айрін без усмішки промовила:
— Бідолашна Джен. У неї жахливе життя. Дитинство — чистий Діккенс. Ми з Едді їй допомагали грошима, коли Бітті від неї пішов. Вона себе називає місіс Бітті, хоча вони навіть не були одружені,— додала Айрін.— Просто жахливо. Ще й дитину народили. Я так розумію, що Бітті дитини не хотів і тому пішов. А от Ларрі... він був, звісно, тупуватий,— Айрін засміялася,— але її обожнював. Попервах Джен, мабуть, думала, що може собі й когось кращого знайти... Ларрі працював на Едді, щоб ви собі розуміли, не в керівництві, простий будівельник... Але врешті-решт вона зрозуміла. Знаєте, не кожний чоловік візьме чужу дитину...
— Місіс Гіксон, а розкажіть про листи з погрозами, які надсилали Марго.
— О, звісно, звісно,— просяяла Айрін.— То ви мені вірите, так? Бо поліція не вірила.
— У свідченнях ви казали, що листів було два, правильно?
