Повернувшись, Лєна переглянула в краєзнавчій бібліотеці підшивки всіх місцевих газет за останні роки, особливо розділ кримінальної хроніки. Але в газетах тільки мучили, різали і вбивали, про чудесне спасіння ніде більше не йшлося. Божу Матір теж ніхто не бачив. Тобто бачили, в Почаєві й у Зарваниці, наприклад, але це сталося у 13-му столітті, а Лєні потрібні були дещо свіжіші факти.
У якомусь закарпатському селі на стовбурі дерева сам по собі проступив жіночий силует, і тисячі людей поз’їжджалися туди на поклін. Навіть капличку поруч звели. Лєну таке чудо не надихало. В іншому селі, в Чернівецькій області, одна сліпа жінка раптом прозріла, начебто від голосу, який донісся їй із неба. Це теж не пасувало. Ще один підозрілий випадок трапився у Львівській області, на кордоні з Польщею. Заробітчанку, яка поверталася додому, хотів обікрасти якийсь молодик, жінка оборонялася від нього хрестом, як від нечистої сили, і молодик, тільки глянувши на святе розп’яття, впав неживий. Лікарі констатували інфаркт міокарда, і хтось із них навіть написав наукову статтю про те, що в Україні інфаркт серйозно «помолодшав».
Лєна облишила підшивки газет, нарікаючи на непрофесіоналізм української журналістики.
Наступним її пунктом був священик. Інформація про чудеса мала би стікатися до місцевих церковнослужителів, міркувала Лєна, і пішла до того самого, в якого вперше і востаннє сповідалася. Ледве його впізнала. Священик розтовстів, змінив рясу, тепер ходив увесь у золоті. Лєна дочекалася, поки завершиться ранкова служба, а потім вистояла чергу бабок, які наввипередки ділилися з пастирем своїм горем. Говорили вони, як правило, про гроші і що пенсії на хліб не вистачає. Священик радив їм молитися.
— Пане священик, — сказала Лєна, дорвавшись до тіла, — ви, напевно, мене не пам’ятаєте, я колись у вас сповідалася…
— Я пам’ятаю, — відповів священик.
— Ні, не пам’ятаєте, — вперлася Лєна.
— Ти тоді, дитино, сказала, що не дуже в Бога віриш.
Лєна здивувалася, але цього не показала.
— Ну, нехай, — сказала вона. — Але взагалі-то я до вас з іншого приводу тепер.
— Уже віриш?
— Не в тому справа. Послухайте мене. Ви колись чудеса бачили?
Священик від Лєниного питання анітрохи не розгубився:
— Я бачу їх щодня.
— Справді?! А що конкретно ви бачите?
— Бачу людські душі, які шукають спасіння.
— Ну, нє, я серйозно питаю. Про справжні чудеса. Коли щось неймовірне стається. Таке, чого бути не може.
— Ти заблукала в темряві, дитино.
— Та не заблукала я! Прийшла до вас як до священика, а ви зразу діагноз ставите. Хіба це по-божому?
Священик сказав:
— Чудеса діються безперервно. Це Божа справа. Іноді Бог показує нам, Його творінням, свою велич. Почитай Біблію, там описано багато чудес. Почитай житія святих.
— Ви знаєте, в мене часу нема. Ви мені коротко перекажіть, будь ласка, кілька прикладів наведіть, мені багато не треба.
— Воду на вино перетворив, оживив мертвого, нагодував трьома хлібинами тисячі людей, по воді ходив, як по землі…
— Пане священик, мені не це потрібно.
— Що ти від мене хочеш?!
— Тепер, останнім часом, сталося щось чудесне? — щоб не викликати підозр, Лєна говорила дуже обережно. — Може, ви знаєте, може, хтось вам щось розповідав?
Священик поблажливо усміхнувся.
— Я бачу, дитино, ти сама мені хочеш щось сказати. Кажи, я слухаю.
— Я? Ні-ні, я не маю що казати. Що я можу сказати? Просто цікавлюся. Ви скажіть мені, пане священик, може, ви чули, що десь якась жінка в небо вознеслася?
— Чув. Матір Божа.
— Ви мене зовсім не розумієте! Не Матір Божа, а звичайна жінка. Нормальна, звичайна така собі, жива жінка. Ну… літати вміє. Не чули?
— За такі речі колись на вогні палили, — суворо відрубав священик.
— Та не відьма, а добра жінка! Не на мітлі, а так просто, силою думки, наприклад.
— Ти таку жінку бачила?
— Не бачила, — чесно зізналася Лєна. — Але хотіла би.
— Молися, дитино, і багато.
— Я буду, даю чесне слово, але ви спочатку розкажіть, що знаєте!
Священикові урвався терпець:
— Не знаю я такого. І нема такого. Йди з Богом, дитино. У тьмі блукаєш. Шукаєш доказів, а треба просто вірити. Бог не буде переконувати таких, як ти, що Він є.
— А чим я погана?! — загорлала Лєна на всю церкву, і старенькі бабці, що поруч молилися за підвищення пенсії, панічно захрестилися. — Що я такого поганого зробила, що мене навіть переконувати не треба?!
— Ти ладна повірити в жінку, що літає, — сказав священик, — але не віриш у Бога, який усе створив.
Він перехрестив Лєну і залишив терзатися сумнівами на самоті.
Але Лєна не здавалася. У неї в запасі був іще останній пункт плану.
Йог.
Лєна чула про нього від спортсменів-однокурсників. Цей йог учився на йога чи то в Києві, чи то в Китаї, хоча Лєна підозрювала, що ніде він насправді не був, а так, по книжках насобачився.
Років сорок, умів на руках стояти і на голові. Хтозна, може, й літати вмів. Лєна читала, що справжньому йогу літати — миле діло. Крім літання, справжні йоги вміють розчинятися в повітрі, ковтають вогонь, жують скло, розуміють мову тварин і рослин і можуть роками нерухомо сидіти в позі лотоса.
