– То вже третій раз таке, – Сагайдак тяжко дихав. – Майже щодня буває, то довше, то коротше, таке враження, що повітря кудись щезає…
– Як то – майже щодня? Скільки ж я була відсутня?
– Три дні, – відповів Кіцісько.
– Як три? Не може бути. Я ж навіть не ночувала там…
За три хвилини, розмотана з чорної матерії та визволена від своїх нош, я вже сиділа за столом на лавці. Коштовний недопалок, який був затиснутий у мене в руці, обережно загорнули в тонку серветку та сховали в шухляду шафи; я стисло розповідала про те, що ви вже прочитали вищій; не могла поскаржитися на відсутність уваги у слухачів. Вони ж, своєю чергою, також розповіли приголомшливі та невеселі новини.
Кіт розповів таке:
…Коли я раптом, зігнувшись, зникла, як би розчинившись у повітрі, – казав він, – то всі, – сам він, Ленка, Сашко – нічого не зрозуміли і вельми злякалися. Вони подумали, що мене вкрали антигоми, що мене забили, як раніше забили Влянку, як багатьох інших. Правда, цього разу не було отої почварної кишки-м’ясорубки, в яку затягувало людей, але, може, антигоми вигадали щось інше… Вони злякалися настільки, що кинулися звідтіль бігти; не вспіли вони хоча трошки відбігтися, як вперше зробилося ось те розрідження повітря і викликаний їм приступ задухи; це ще повеличало паніку; добігли до лісу. Там, в ліси, вони трохи отямилися. Ну як отямилися? Кіт і Сашко отямилися, а от з Ленкою – коли я правильно зрозуміла кота – зробилося щось кшталту істерики – вона впала на землю, стала плакати й кричати, що не хоче жити… З Ленкою, цим взірцем твердості, стійкості та розсудливості, істерик ніколи раніше не зауважалося; щоправда, і таких подій, як зараз, раніше не було… Що міг зробити Сашко? Обійняв Ленку, гладив по голові; що міг зробити кіт? Потерся об її ноги, ліг їй на коліна… Але то мало допомогло. Котові та Сашкові подалося, що вона збожеволіла: не відповідала на запитання, не реагувала на просьби…
Отже, що мала зробити пара розумних тварин у цій жахливій ситуації?
Вирішили так: на Будку вертатися стрьомно; але Ленці треба дати можливість відпочити, може, прийде в себе; Сашко постарається відвести Ленку в Добратичі, в нашу хату, а кіт все ж вернеться таємно на Будку, щоб поклопотати про Гальца, який там залишився, і подивиться, а раптом я все ж не погибла, раптом вернуся, – переночує, словом, кіт там, а ранком – прибіжить у Добратичі. Дасть Бог, як то кажуть, день, дасть і пожиток. Але до ранку ще треба дожити, і раціональній – і з цим погодилися і кіт, і хлопець – пережити ніч ось так.
На Будці кіт знайшов під яблунею Гальца – він сидів, де його покинули, поклав його спати в домі, а коли стало розвиднювати, як було домовлено, прибув в Добратичі – і знайшов там тільки виспану, але розгублену Ленку – а Сашка ніччю десь подівся. Ленка була цілком нормальна, цілком в собі, але ніц абсолютно не пам’ятала. Амнезія починалася з тієї миті, коли я раптом розчинилася в повітрі Будки – далій у свідомості Ленки зяяло провалля.
Я похолоділа.
– Але вона пам’ятала, в чому полягає вирятувальний рецепт? Що їй сказала Марія Сєргуц-Симонович?
– Ні, – м’явкнув кіт. – Відрізало пам’ять.
– Як же так? Вона ж зустрічалася з тією Марією раніше! За кілька тижнів, як я зрозуміла! Як вона могла забути?
– Я не знаю як! – кіт розсердився і матлянув хвостом. – Але забула, – він нервово і коротко муркнув. – Чи ж я не питався? Не пам’ятає, та й по всьому!
Ленка також нічого не пам’ятала про Сашка. Коли вона вранці прочнулася – його вже не було.
По роздумі кіт та моя подруга вирішили сходити на Смутне за губами, трохи надіючись, що й Сашка там знайдуть. Може, він сам пішов за губами? Ленка захопила мішок, і вони з котом попрямували на болото. Губи свіжі там знайшлися, а ось ні Сашка, ні слідів його перебування не було ніяких.
Що ж, Ленка заповнила грибами мішок. Потім вернулися на Будку – бо там же була призначена зустріч тих, кому попереднє вдалося втекти з підземних печер. Не всі, правда, але дехто з їх справді прийшли, і отримали свою порцію губів. Люди вирішили йти в газосховище, подивитися, чи привели туди знову робітників – і черговий раз передати своїм друзям рятівні гриби. Знову таки, Ленка трохи сподівалася, може, Сашко буде там. Його не було.