З Тимурового черева до горла огидно теплою змією поповзла нудота. Він відвернувся, прикривши рота рукавом. Якимось дивом стримався — не виблював. Потому обережно, наче вона була живою, взяв Тіану попід руки і потягнув до «крісла покути». Сяк-так усадивши небіжчицю в крісло, хлопець увімкнув апарат. Світло ледь мигнуло — котушки з розміреним гудінням запрацювали.
Він протримав бразилійку цілу хвилину. Відчував, як, холонучи, німіють його руки. А тоді вимкнув магнітне поле.
Тіана, неприродно схиливши голову і розвісивши руки, тупилася на нього мертвими очицями. Повільно піднявши палець, Тимур торкнувся лоба Тіани.
Твердий.
Мертво-холодний, але твердий!
Хлопець відсахнувся. З очей заструменіли сльози. Він більше не стримувався і кілька разів голосно схлипнув. За мить Тимур ридав, як ніколи до цього в житті.
Тіана не була зараженою. Швидше за все, жінка перебувала на межі нервового зриву. Можливо, страждала на неврастенію, що, враховуючи стресові умови протягом останніх двох тижнів, виглядало цілком правдоподібно. Але була
Тимур опустився на підлогу, підібгавши під себе ноги і обхопивши руками коліна. Стримувати ридання не вдавалося. Раз за разом груди здригалися, шмарклі та слина вилітали з ніздрів і рота, налипаючи на джинси. Очі застилав вологий туман. Хлопець зирив на світ наче крізь запітніле скло автомобіля.
Аж раптом між схлипуваннями протиснувся невиразний шурхіт чиїхось кроків. Тимур крутнув голову до виходу. Крізь поволоку в очах побачив: за порогом хтось стоїть і мовчки витріщається на нього. Невиразний худорлявий силует.
— Лауро… — схлипнув Тимур, сльози задріботіли по його щоках. — Я вбив її, — хлопець не усвідомлював, що говорить зараз українською. — Господи, ні… ні… — ридаючи, він притулив кулаки до обличчя. — Я не хотів цього, Лауро…
Лаура. Хто ж іще? Обрис був не таким широким, як Ріно, і занадто низьким, як на Алана. Збагнувши, що Тимуру зле, психіатр прийшла його розрадити. Сповнений вдячності Тимур підвівся (в ту мить він як ніколи потребував підтримки) і лиш тоді змахнув долонею сльози. Погляд прояснився, кімната виплила з вологої мли, а серце… підскочило аж до горла.
У проході, відрізаючи єдиний шлях до відступу, стояв Кацуро Такеда.
Понеділок, 31 серпня, 08:03 (UTC –6)
Авіабаза «Уайтмен»
3 км на південь від містечка Кноб-Ностер, Міссурі, США
День видався просто казковим. Погода стояла тиха й безвітряна, в небі над авіабазою — жодної білої плямки. Видимість, як кажуть у такому випадку пілоти, — необмежена.
Сірий військовий авіаційний танкер «KC-130 Hercules» з характерним «ведмежим» носом і гігантським горизонтальним стабілізатором вирулював на злітну смугу. У кабіні сиділо троє чоловіків: командир повітряного судна — майор ВПС Семюел Нортон, другий пілот — капітан Ден Рейнолдс та механік Стів Левандовськи, відповідальний за повітряну заправку.
Неподалік злітної смуги висилась башта управління польотами. На найвищому її рівні, біля вікна диспетчерської (яка наступні двадцять годин правитиме командним пунктом операції), заклавши руки за спину, застиг генерал-лейтенант Френк Клотц. Останніми днями він боявся, що посивіє. Після детальних розрахунків виявилося, що максимальна дальність польоту заправника «KC-130» (5250 км) недостатня для проведення операції. Повітряний танкер дотягне до Перу, але в нього ледве лишиться пального для того, щоб триматись у повітрі під час дозаправки «B-2 Spirit», і вже точно нічого не лишиться, щоб дошкутильгати до авіаносця. Підганяти «Рональда Рейгана» під самісіньке узбережжя Перу і «ловити» там «KC-130», який у буквальному сенсі вивалиться з неба, жоден з адміралів не погодився. Тоді Френк Клотц розглянув можливість застосування «KC-10 Extender»[113]. Цей реактивний заправник має достатню дальність — 4400 миль, або 7032 км. Він міг би летіти за «B-2» ледь не до самого Чилі, спокійно заправити бомбер у повітрі, але… Збудований на базі широкофюзеляжного пасажирського лайнера «McDonnell Douglas DC-10», «Extender» збіса великий. Порожній він важить 110 тонн, а з повним запасом власного пального і пального для заправки може потягнути на всі 250! Така махина ніколи не сяде на авіаносець. Дві ночі підряд генерал Клотц прокидався в холодному поту через кошмар, в якому 250-тонна гнида «KC-10 Extender» розвалює до дідькової матері найновіший авіаносець ВМФ США «Рональд Рейган» і топить його. Безперечно, після такого в Пентагоні подбають, щоб його, Клотца, судили тільки в тому штаті, де дозволена смертна кара.