Залишалось одне: максимально полегшити «KC-130 Hercules», викинувши все зайве. Ні, не так — викинувши ВСЕ ЗАЙВЕ! Цілий вікенд техперсонал авіабази «Уайтмен» роздирав нутрощі «Геркулеса», видаляючи звідти все, що тільки можна було видалити. З кабіни виперли систему кондиціювання, пілотські сидіння замінили на легші й простіші, для механіка взагалі змайстрували жалюгідну подобу табуретки, пригвинчену до підлоги. З вантажного відсіку забрали протигази, аптечки, вогнегасники, крісла для додаткових членів екіпажу, рятувальні комплекти, зірвали кріплення для багажу й металеві розпірки, видерли всю внутрішню обшивку, оголивши несучу раму літака, послабили конструкцію шасі. Навіть туалет, і той витурили к чортам. Натомість екіпажу вручили лікарняні горщики, які видають післяопераційним хворим, які ще не можуть ходити.
«KC-130» полегшав на три з половиною тонни. На їх місце поставили додаткові баки для власних потреб авіатанкера. У результаті розрахункова дальність польоту зросла до 5900 км. Цього було достатньо. Впритиск.
Семюел Нортон вирівняв повітряний танкер у кінці смуги і по радіо попрохав дозволу на зліт. Диспетчер скосив очі на генерал-лейтенанта. Френк, не повертаючи обличчя, кивнув. Диспетчер схилився над мікрофоном:
— Кі-Сі-один-три-нуль, попереду чисто, зліт дозволяю, — і додав позастатутне: — Нехай щастить, чуваки.
— Диспетчерська, вас зрозумів. Починаю зліт, і… дякую…
Чотири пропелери заревли, перетворившись на сріблясті диски. Обабіч бетонної смуги під потужними струминами повітря пригиналась трава. Семюел Нортон на якийсь час притримав літак, даючи можливість турбопропелерним двигунам вийти на повну потужність, а тоді відпустив гальма. «KC-130» чкурнув уперед і через хвилину відірвався від землі.
Рівно через 3 години і 53 хвилини з цього ж аеродрому вилетить навантажений бомбами бомбардувальник-невидимка «B-2 Привид».
Провівши поглядом пузатого «Геркулеса», Френк Клотц торкнувся рукою ідеально вибритої щоки. Він не зводив очей з небесної синяви, поки заправник не перетворився на ледь помітну крапку. Наступні двадцять годин будуть найдовшими годинами його життя.
Операція «Антибот» почалася.
Понеділок, 31 серпня, 09:28 (UTC –4)
«DW», житловий корпус
Випнувши нижню губу, Лаура Дюпре сумовито споглядала результати невдалої спроби приготувати сніданок. Сосиски потріскали і виглядали на старанно обсмажені кавалки собачого лайна. Яєчний білок підгорів, перетворившись на жовтувату кірку. Їсти Лаурі більше не хотілося. Точніше, їсти хотілось, але не те, що лежало перед нею. Ідея втамувати голод рибними консервами (банок було ще предосить на складі), заївши їх запареними в окропі пластівцями (а от молоко давно скінчилося), більше не видавалась такою кричуще блюзнірською.
«Добре хоч те одоробло пішло спати після нічної варти, — без злості подумала вона про Ріно, — а то б точно натягнув сковорідку мені на вуха».
Лаура не любила і не вміла готувати. На кухні вона почувалася наче той слон, що зайшов на виставку виробів з кришталю. Як подумати, Лаура взагалі нічого не вміла. Здібностей — море, вистачить на батальйон, та тільки-но мова заходить про практичну реалізацію, все летить сторчголов. Лаура сніданок не могла приготувати без загрози своєму життю. Єдиний незаперечний дар, яким вона могла похвалитись, — це вміння
Несподівано серце почало гупати у вухах. Лаура спершу подумала, що винні спогади про колишню роботу, але через кілька секунд мусила визнати: вона знову почала
Думка швидко вивітрилась, а от серце гупати не перестало. З Тимуром щось негаразд, проте зараз причина не в Коршаку.
Що ж іще? Штаєрман? Штаєрман повернувся, і?..
Лаура відсторонилась від плити. Щось підказувало: