Лаура радше здивувалась, ніж перелякалася. Вона усвідомлювала, що на віконне скло покладатися не варто, боти без проблем знайдуть, чим його висадити, але страху не відчувала. Дівчина була схильна повірити, що хлопчак їй ввижається. Ніяк не могла второпати, звідки взявся «малюк». Сенсори руху не спрацьовували. Не було сирени, що повідомляла про розрив електричної загорожі. Вилупка просто не мало там бути!
Провівши тильною стороною долоні по губам, Лаура подалась до вікна, прокручуючи у голові невеселу думку про пташеня, що лізе в пащу до удава. Коліна тремтіли. Бот помітив її. Нахилив голову. Психіатр зробила ще кілька кроків, опинившись на відстані метра від підвіконня. А тоді звела очі, ковзнувши поглядом ботові за спину. Хотіла пересвідчитися, чи ціла загорожа… На дротяний периметр Лаура так і не глянула. Від того, що вона побачила між стіною «DW» та зовнішньою огорожею, ноги стали, як желе, а в животі затріпотіли холодні метелики.
— Ріно! Ріно! Ріно-о-о!!! — заверещала дівчина. Вона почувалася оглушеною, наче за два метри від неї в землю торохнула блискавка. — Алане! Сюди! Мерщій!
Відразу стало ясно, чому не зреагували рухові сенсори, чому не було сигналу тривоги. Периметр ніхто не проривав. Цього разу боти прийшли
З боку другого інженерного корпусу, розтягнувшись півмісяцем, підтюпцем стікалося зо два десятки «малюків». Озброєні будь-чим, що потрапило під руку, вони гуртувались коло воріт № 1 і № 2, а також попід вікнами, до яких могли дотягнутись. Слідом за авангардом підтягувалась решта.
Шістдесят ботів, вибравшись із «концтабору», оточували житловий корпус.
Крики Лаури застали Алана Ґрінлона на сходовій клітці. Він спускався на перший поверх поснідати, по-мисливськи звісивши «Ремінгтон» через плече. Розчувши своє ім’я, американець нашорошив вуха. Прослухав дві секунди тиші, після яких Лаура залементувала знову — щось нечленороздільне. За криками з їдальні долинув брязкіт розбитого скла.
Алан скинув дробовик, зняв запобіжник і, перестрибуючи через дві сходинки, кинувся вниз. Він вискочив у центральну галерею якраз тоді, коли перші боти сипонули крізь одні з двох дверей їдальні (психіатр на той момент репетувала вже без угаву). Алан двічі поспіль пальнув у скупчення хлопчаків. Одного таки підстрелив: «малюки», шарахнувшись назад у обідню залу, не встигли пролізти поміж стулками розсувних дверей. На долівці залишились пунктирні лінії з кров’яних цяток.
Ґрінлон пересмикнув затвор і кинувся навздогін. Це стало його основною помилкою. Залишаючись у коридорі, Алан мав менше простору для маневру, зате був значно краще захищений. Йому потрібно було пильнувати лише три хідники: два, що вели до їдальні (вздовж лівої стіни), і один до центрального виходу з блоку «DW» (прямо попереду). Він міг би дочекатися Ріно, і далі придумати, як діяти вдвох. Заскочивши до зали, чоловік опинився сам на сам з ботами у просторому приміщенні, де не було нічого, окрім столів та стільців. Він виставився, і боти цим скористалися. Котрийсь із «малюків» шпурнув у нього каменюку, влучивши точно в лоб над лівою бровою.
Кидок, як завше, вийшов сильним. Алана розвернуло, він розкинув руки і, зойкнувши, повалився навзнак. Дробовик ударився об долівку і відлетів убік. Зі зловісним сичанням шестеро чи семеро ботів кинулися на беззбройного інженера.
Американець не втратив свідомість. Проте піднятись йому вже не дали.
Ріно Хедхантер не чув здійнятого Лаурою лементу. Надто багато переходів та дверей розділяло його кімнату в спальному крилі та загальну їдальню. До нього також не долетіли звуки розбитого скла, коли боти висадили шибки в обідній залі: вікна його спальні виходили на протилежний, південний бік будівлі.
Зате постріли Хедхантер розчув. Відлуння прокотилося коридорами і двома тихими, але виразними сплесками просочилось у його кімнату. Впізнавши гавкання «Ремінгтона», Ріно прожогом зіскочив з ліжка і безгучною тінню вислизнув на коридор.
На відміну від Алана, Ріно не кинувся сторчголов на перший поверх. Вслухаючись і тримаючи гладкостволку наперевіс, Хедхантер дістався сходової клітини і став обережно спускатися. Втоплені під масивним лобом мутні оченята ретельно обнишпорювали можливі схованки, що траплялись на шляху. Жаль, це не допомогло. Дібравшись до входу в їдальню, Ріно припустився тієї помилки, що й американець: зайшов усередину. Сталося це не через необачність. Ріно чув звуки боротьби, бачив кров на долівці, сліди шроту на стінах. Попри це амбал припустити не міг, що боти на волі і
А боти чекали. Один з хлопчаків пірнув під руку ґевала і задер цівку «Ремінгтона» вгору. Вибити зброю з рук Хедхантера йому не вдалося, однак постріли (Ріно встиг натиснути на курок три рази) виявились даремними: смертоносний шріт полетів у стелю. Інший, немов павук чіпляючись за стіну, вискочив найманцю на спину і, всівшись на шию, силкувався дотягтися до очей.