— Вони не помилились, друже, — напружено промовила француженка. — Я не знаю, як вони навчились писати, але слово, як на мене, вибрали правильне. Хороше таке слово…
— Про що ти говориш?
— Так звали твого попередника.
— Що? — звів брови Тимур.
— Боти думають, що ми привезли Вадима Хорта…
Неділя, 16 серпня, 06:02 (UTC –4)
«DW», житловий корпус
Боти так і не з’явились. Ніч минула без пригод.
Кейтаро Рока, заклавши руки за спину, стояв біля вікна у своєму кабінеті. Невелика робоча кімнатка знаходилась на четвертому поверсі і межувала з великою залою для нарад.
Старий японець, міцно стуливши худі губи, дивився, як понад горами висмикуються перші вранішні промені, вприскуючи в Атакаму соковиті барви. Ще мить тому і земля, і небо, й гори були сірими, неначе вкриті шаром попелу. Аж тут — легкий спалах — перший промінь пробивається крізь зубаті Анди, і пісок стає золотим, небо наливається блакиттю, а гори набувають притаманного лише Атакамі фіолетового відтінку.
За цілу ніч Джеп не склепив очей. «Чому боти не кинулись на штурм? — терзав себе неспокійними питаннями. — Вони могли силою вибити у нас гормони. Вони ж задля цього приходили».
Та щось глибоко в душі підказувало Кейтаро, що цього разу боти приходили не за стероїдами. Вони з’явилися, бо їм потрібен Хорт.
— Вони не розуміють… — учений дивився на притемнене відображення у шибці, насилу переборюючи бажання розкричатись і почати скубати волосся. — Вони не зрозуміли, що
Неділя, 16 серпня, 7:25 (UTC –4)
«EN-3», третій інженерний корпус
Ребекка розбудила Тимура о пів на сьому ранку. Нагадала, що у нього сьогодні вступна лекція. Через півгодини по нього зайшов Ральф Доернберг. Разом вони пішли снідати, після чого канадець повів хлопця на екскурсію.
При денному світлі Тимур побачив, що лабораторний комплекс складається з п’яти будівель. Довкола них простягалась незаймана пустеля. З північно-західного боку підступало погризене тріщинами узгір’я. На півдні простяглась біла солончакова пустеля (те, що чилійці називають
Незважаючи на ранній час, чорношкірі найманці та кілька білих працівників «NGF Lab» працювали надворі, латаючи огорожу.
Після ознайомлення з екстер’єром, Ральф завів Тимура в невисоку будівлю у західній частині комплексу. Над входом були сині написи «EN-3 BUILDING» та «GATE 02».
— Кава? — запропонував нейрохімік.
Попри короткий сон, хлопець почувався бадьорим, але не відмовився:
— Так, будь ласка. З молоком.
Вони знаходились на другому поверсі у кімнаті з великими вікнами. Кілька круглих столів, прості стільчики. В кутку невелика кухонька. Приміщення нагадувало кафетерій у торговому центрі. Приготувавши дві кави, Ральф сів за столик навпроти Тимура.
— Спершу трохи про наш комплекс, — учений увімкнув принесений з собою лептоп і відкрив якийсь файл.
На екрані з’явилась тривимірна модель. Тимур впізнав лабораторний комплекс.
— Як бачиш, у нас п’ять будівель. Найменша з маркуванням «DE» — це просто склад. Їжа, матеріали, пальне для генератора. Та, в якій ти ночував, відмічена «DW» — житлова. У її південному крилі розташовані кімнати для працівників. У центральній частині знаходиться їдальня, кімната для відпочинку з кінозалом, бібліотека. На четвертому поверсі вже знайома тобі головна зала та кілька робочих кабінетів. У підвалі «DW» також знаходиться генератор, який живить електроенергією весь комплекс за винятком третього інженерного корпусу. Третій інженерний має свою систему живлення. Решта будівель — це лабораторії. Сьогодні ти в них побуваєш.
— Як вам вдалося побудувати таке посеред пустелі?
Ральф розсміявся рипучим старечим сміхом.
— Офіційно ми займаємось проектуванням систем життєзабезпечення для скафандрів.
Тимур раптом пригадав, що обіцяв написати Аліні після прибуття. Вона, мабуть, зараз хвилюється. І страшенно злиться.
— Ральфе, я можу скористатись вашим лептопом?
— Для чого? — насторожився канадець.
— Хочу відправити лист, — безтурботно сказав програміст.
— Вибач, мережі немає, — очі Ральфа неспокійно забігали. — У нинішніх обставинах користуватися інтернетом в «NGF Lab» заборонено.
— Як це?
— Я не збираюсь це обговорювати. Всі питання до Оскара Штаєрмана.
Хлопець вирішив не сперечатись.
— Що ти знаєш про принцип роботи головного мозку?
— Я програміст, Ральфе. — Тимур ледь стенув плечима і розвів руками. — Біологію, чесно кажучи, ще у школі не полюбив.