Вирівнявшись, Ейнджел побачив, як повз «Nissan» прошмигнув мотоцикл. Мотоцикліст у розмальованому черепами та знаками радіоактивності шоломі, лише трохи пригальмувавши, вискочив на перехід, ігноруючи червоне світло, розштовхав пішоходів і зупинився перед самим потоком машин, які сунули дорогою, що пролягала перпендикулярно.
Ейнджел скипів:
— Тварина! Грьобаний мудак! Як можна жити в цій країні? — із ніздрі на мокру від поту сорочку скотилася краплина крові. — Ти що, не бачиш?! Там же ЧЕРВОНЕ СВІТЛО!
Наступної миті свідомість Ейнджела Льюїса, начальника відділу «Citibank Ecuador», немовби розчахнулася надвоє. То було дивне відчуття. Ейнджелу здалося, наче якась невідома сила витягла, виштовхнула його
А потім оте
Дорогою до мотоцикліста сріблястий «Nissan Sentra» збив трьох дорослих пішоходів і підім’яв під колеса восьмирічну дівчинку. Із гуркотом знісши мотоцикл, седан врізався в бік старезного пікапа «Chevrolet LUV», який перетинав перехрестя. Мотоцикліста, як ляльку, затиснуло між сплющеним капотом автомобіля та бортом «Chevrolet». Світло-синій «Hyundai Accent», що їхав за пікапом, не встиг загальмувати та розніс на друзки задню частину кузова «Chevrolet». Мотоцикліст, харкаючи кров’ю, безперестану кричав і намагався виборсатися з пастки між машинами.
Проте найдивніше відбулося після зіткнення. Водій легковика «Hyundai» вийшов із машини, дістав із багажника гайковий ключ для колісних болтів — продовгуватий шматок металу з шестикутною виїмкою на загнутому кінці, — а тоді, перш ніж його встигли зупинити, зірвав із мотоцикліста шолом і трьома ударами розтрощив йому голову.
Естебан Петек був змушений зупинити трактор і відчинити дверцята. Двигун стих, і чоловікові полегшало, принаймні більше не двоїлося в очах і вмовк нав’язливий шепіт у голові, проте нудота не минула.
Фермер уперся ліктем у коліно і вихилився з кабіни. Посидів так хвилину. Вдихнув запах розораної землі та подивився на слід від плуга. Ніби все гаразд — гіркуватий клубок відступив. Та щойно чоловік повернувся у нормальне положення та поклав руки на кермо, щоб продовжити оранку, його голову проштрикнуло розжареною шпицею. Біль ужалив так, що Естебан мимоволі крекнув. Голова немовби перетворилася на сталеву коробку, напхану всяким мотлохом — болтами, гайками, заклепками, шпильками та голками (голок, напевно, було найбільше), — яку хтось добряче струсонув. Пекучі щупальця поповзли до скронь і лоба, хоча найдужче запульсувало в потилиці. У вухах дзвеніло.
Слідом за болем повернулися нудота та запаморочення. Естебан вивалився з кабіни свого «John Deere», зістрибнув на землю, здивувавшись тому, що ноги ледь не підломилися, і зігнувся навпіл біля масивного заднього колеса. Він голосно кавкнув — нічого не сталося, — сплюнув, віддихався і за другим разом одним махом звільнився від сніданку.
— Рибні сандвічі, — вголос, але без найменшого емоційного забарвлення констатував фермер.
Естебан спробував згадати, звідки взялася риба. Здається, позавчора дружина купила чи то на ринку, чи то в супермаркеті в Наранхіто[12]. Щоправда, і тоді, і сьогодні зранку риба виглядала цілком свіжою.
«Мабуть, щось із холодильником», — подумав фермер, не відчуваючи, що успадковані від батька — словака на ім’я Славомир Петек, який наприкінці 1960-х мігрував із комуністичної Чехословаччини до Еквадору, — світло-блакитні очі поступово наливаються кров’ю.
