Макабеа легко знайшла будинок мадам Карлоти, і це здалося їй добрим знаком. Одноповерховий будиночок містився зліва за рогом, і між камінням бруківки пробивалася трава — вона одразу звернула на неї увагу, тому що завжди помічала все дрібне й незначне. Поки Макабеа натискала на кнопку дзвоника, в її голові блукала думка про те, що трава — це так легко і просто. В її голові часто виникали різні безпричинні думки, бо, незважаючи ні на що, вона мала внутрішню свободу.
Мадам Карлота сама відчинила їй двері та сказала найбільш природним тоном, ніби очікувала саме на неї:
— Мій оріша[32] вже попередив мене, що ти прийдеш, дорогенька. Як тебе звати? О, так? Гарне імʼя. Заходь, радосте моя. У мене клієнт, зачекай мене тут. Випʼєш кавусі, квіточко моя?
Макабеа була дещо спантеличена, бо її ще ніколи так тепло не приймали. І почала пити, дбаючи про своє хитке життя, холодну і майже несолодку каву. Водночас вона із захопленням і повагою розглядала кімнату, в якій її залишили. Там усе було розкішне. Жовтий пластик на кріслах й диванах. І навіть квіти з пластику. Пластик був усюди. Макабеа сиділа роззявивши рота.
Нарешті, із задньої кімнати вийшла дівчина з червоними від сліз очима, і мадам Карлота веліла Макабеї ввійти. (Мені так набридло боротися з фактами, мене вбиває повсякденність, мені лінь писати цю історію, адже це лише сповідь. Помічаю, що пишу про те, що навколо мене. Я не відповідаю за те, що зараз пишу).
Продовжимо, хоча потрібно докласти зусиль: мадам Карлота була пишною жінкою, фарбувала пухкі губи у яскраво-червоний колір і румʼянила сальні щоки. Вона була схожою на велику напіврозбиту порцелянову ляльку. (Я розумію, що це не додає глибини моїй розповіді. Описи втомлюють мене).
— Не бійся, всі твої справи владнаються. Кому допомагаю я, тому допомагає Ісус.
І мадам Карлота вказала на картину, де карміном і золотом було зображено серце Христове.
— Я обожнюю Ісуса. Просто божеволію від Нього. Він завжди допомагав мені. Слухай, коли я була зовсім юною, моя зовнішність дозволяла мені бути жінкою легкої поведінки. І моє життя було дійсно легким, слава Богу. Потім, коли я вже не вартувала багато на ринку, Ісус зробив так, що ми з однією подругою змогли самі відкрити дім розпусти. Там я заробила гроші, щоб купити цю квартирку на першому поверсі. А заклад я продала: дуже складно було опікуватися такою кількістю дівчат, які тільки й робили, що обкрадали мене. Тобі це цікаво?
— Дуже.
— Дуже добре, бо я не брешу. Я люблю Ісуса, тому що він завжди був моїм Спасителем. Слухай, поліція не дозволяє мені ворожити на картах, вважає, що я обманюю відвідувачів, але, як я вже сказала, навіть поліція не може перемогти Ісуса. Це Він дістав мені гроші на ці шикарні меблі, ти помітила?
— Так, сеньйоро.
— О, тобі також подобається? Бачу, ти дівчина розумна, це добре. Тільки розум мене врятував.
Не перестаючи говорити, мадам Карлота діставала з відкритої коробки одну цукерку за іншою та напхала ними вщерть рота, але жодного разу не пригостила Макабею. А вона ж, як я вже зазначав, мала схильність помічати різні дрібниці й тому розгледіла, що всередині кожної цукерки була якась густа рідина. Але Макабеї не хотілося цукерок: вона розуміла, що ці речі не для неї.
— Я була бідною, погано харчувалась, не мала гарного одягу. І тоді в моєму житті відбулося падіння. І мені сподобалось, тому що я людина дуже ніжна, у мене вистачало ніжності для всіх чоловіків. Крім того, в закладі я не сумувала, ми часто теревенили з товаришками. В нашому кварталі всі товаришували між собою й дуже рідко сварилися. Але й це було добре, бо я була дуже сильною та полюбляла битися, видирати в суперниць волосся й кусатися. До речі, ти не уявляєш, які прекрасні у мене були зуби: білосніжні та блискучі. Але вони зіпсувались, і тепер у мене вставна щелепа. Ти помітила, що у мене штучні зуби?
— Ні, сеньйоро.
— Слухай, я була дуже охайною, тож не заразилася поганою хворобою. Тільки одного разу підчепила сифіліс, але вилікувалася пеніциліном. Я була більш терплячою, ніж інші дівчата, тому що я добра і віддавала все, що мала. У мене був чоловік, якого я по-справжньому кохала й утримувала, бо він був таким делікатним, що не хотів витрачати свої сили на жодну роботу. Він був моєю розкішшю, він навіть бив мене. Коли він ляскав мої сідниці, я бачила, що він мене любить, і мені подобалося, що він мене бʼє. З ним у мене було кохання, з іншими — тільки робота. А потім, коли він зник, я, щоб не страждати, розважалася з жінками. Жіноча ласка теж дуже гарна, я навіть раджу це тобі, тому що ти занадто чуттєва, щоб терпіти грубість чоловіків. І якщо у тебе буде така подруга, ти зрозумієш, як це приємно, жіночі ласки значно витонченіші. У тебе є можливість мати подругу?
— Ні, сеньйоро.
