-Ледь дставшись берега, - продовжив Сот, - цей Свен перелз через борт помчав додому, розмахуючи тим тамничим каменем... метеоритом... Ось так почалася ера астральних подорожей. З тако дурнувато на перший погляд под.
-Це, як я зрозумв, всього лише... казка... легенда.., - сухо кинув свому спвбесднику.
-Ха! - той схопився за живт та розсмявся. - Легенда! Ось Зубар - це легенда... це казка, байка... А ось Астральний Рибак - чиста правда. В житт часто бува так, що неймоврн стор виявляються куди бльшою дйснстю, нж цлком реальн оповд. Хба ти не згодний з цим?
-А хба суть в тому, чи погоджусь я, чи н? - знизав у вдповдь плечима. - До реч, а що за Зубар?
-Та водяники кажуть, нби в цьому озер з'явилася величезна рибина. Вони Зубарем звуть. Вона частенько хн стки рве. Та й балакають, бува на них одинакв напада.
-Чого ж не зловлять цього монстра?
-Хитра, кажуть, потвора. Не даться. А взагал.., - Сот скорчив кислу пику.
-Тобто ти в те не вриш?
-Н, - хитрувато пдморгнув гберлнг. Вн знову взявся за весла. - Водяники брешуть, звичайно... Хоча, мен якось медовар казав, що у нього качки пропадати стали. Йдуть до озера попастись, а повертаються не вс. Богдан думав, що краде хто, навть чергував бля озера. Але ось увйде у воду з десяток птахв, а у вечор одн не дорахушся. А нхто ж не приходив, на човн не плавав.
- що вн? Через це поврив в снування Зубаря?
-Поврити, може, не поврив, але на вус намотав! Потм, до реч, якось сам собою припинили й качки зникати...
-Значить Астральний Рибак снував, а Зубар - вигадка? - нахилився я до води та знову змочив лоба.
-Чесно тоб скажу, що я тут вже клька рокв мешкаю, але нчого дивного не помчав. Так що Зубар - це точно легенда... Або байка.
-Так ти вриш в його снування, чи н?
-Я вже казав, що сумнваюсь.
-Отаке... Тод дивись - ми зараз майже на середин озера.
- що? - Сот навть озирнувся навколо себе.
-Глибина тут, мабуть, ой-ой-ой, так? Раптом той примарний Зубар переверне човен утягне нас на дно? А ти все так не будеш в нього врити...
-Ти до чого, Боре?
-Що будь-яку байку можна ж переврити. Було б бажання... От скажи, мсця, де той Зубар найчастше бува?
-Ну-у-у... знайдуться. що?
-Взяти, наприклад, качку. Звичайно мертву... Розпороти й черево всередину вкласти розгртий шматок залза. Розгртий так, щоб аж до червоного. Кинути в тому мсц, де та рибина сновига. У воду напустити рибних та качиних потрухв, щоб запашок був... щоб приманити чудовисько...
- що потм? - здаться Сот зацкавився.
-Як проковтне Зубар приманку... а я впевнений, що вн проковтне, пережовувати не буде... Так ось, як станеться подбне, то чекай, що за пвгодини спливе догори пузом.
-Та ну! Дурниц яксь.
-Як знаш, - я знизав плечима. - Але розмови про чисту правду та видумку няк не вплинуть на стан дйсност. Вона залишиться собою, незалежно вд того, чи вриш ти в щось, або не вриш.
-Так розмрковувати, значить все перевряти.
-Все, чи не все, але категоричним в таких випадках бути не можна... Хоча з ншого боку, ще невдомо, яка нас буде очкувати "нагорода" за знання "чисто правди".
Подальший наш путь вже пролягав в суцльнй тиш. Здаться, Сот надовго про щось замислився. Навть не помтив наближення берега ми з розгону влетли в пщаний берег.
Я зскочив на землю та кинув гребцю, щоб чекав мене до вечора.
-А ти повернешся? - озирнувся гберлнг.
-Не сумнвайся, адже я не вигадка... не байка...
я став пднматися по ледь помтною стежкою вгору по крутому схилу...
9
...Лс все ж був якимось недобрим. Може, звичайно, це лише моя упередженсть, адже, врешт-решт, я мг пдсвдомо налаштувати себе на ту думку, що зараз перебуваю на чужй земл, причому роблю те крадькома, а звдси й страхи, звдти й оця настороженсть. Хоча не можна сказати, що все навкруги прямо дихало суворстю та похмурстю. Н, й птахи спвали, та ще й солодко спвали. квти на галявинах пахнули, аж-но в голов паморочилося. Сновигали бабки, пурхали метелики, в трав пробгали дрбн тваринки - жачки, мишки, серед глочок стрибали блочки...
Отже лс, як лс. Н тоб непроходимих зароств, н похмурих вкритих вковчним мохом дерев. Сонця достатньо... Навть втер мсцями вльно прогулються...
Чому ж мен тут не подобаться? Чому я вдчуваю якесь напруження, бажання поскорше залишити урочище?
Ледь спустився з чергового пагорба, як тут же опинився перед величезними заростями папоротей. Вони здималися доверху, наче дивн долоньки, котр чогось випрошували у неба. Йдеш серед цих лапищ, вдчуваш себе маленькою комахою.
Повертатися назад до озера виявилося важче, нж до цього шастати по бору. Не знаю навть чому. Здаться не так далеко залз, а тепер не можу пройти до човна. Невже цей лс мене не вдпуска?
Повтря помтно охололо. Стало навть сиро, вогко. Я минув папоротеву улоговинку вилз на черговий пагорб. Внизу розкинулися тих темно-син води свтолського озера. У вечрньому сонц воно ласкаво хлюпалося об велик валуни, котр розкидало вздовж берега.
Я довол швидко спустився вниз до загасаючого багаття, бля якого сидв напвсонний гберлнг.
-О-о-о! - з робленою радстю пдхопився вн, ледь мене побачивши.
