Я тим часом стриножив коня та пдготував деклька звичайних стрл, навернувши на них наконечники.
-Овва! - здивувався Сот, побачивши мене з луком. - Тебе-то хоч потм чекати на тому берез? Чи вдразу повертатися?
-Коли до вечора не прийду, то повертайся... А коня в такому випадку можеш соб забрати.
-Як ти кажеш тебе звуть? - гберлнг якось дивно подивився на мене.
-Бор. Бор Головорз.
-Ага... Головорз з Дому д Дазр? - посмхнувся Сот. - Так у тебе на акетон написано.
-А ти, виходить, ельфйську розумш?
Гберлнг не вдповв й пшов збирати сво пожитки в човен. Пара хвилин ми з ним вдправились на далекий захдний берг.
Сонце вже пднялося високо. Небо набуло яскраво-блакитного кольору... нжного-нжного... пробуджуючого яксь тепл спогади. У нас, на нгос, теж таке небо...
Стй-но! Ти сказав "у нас, на нгос"? - мене наче громом вдарило. Але крм цих слв анчого ншого не пригадалось. От дивина!
Я черпнув рукою води з озера та обтер обличчя. Сподваюсь, сонце мен мактру не напекло, а то мало чого ще в мозку вистрибне.
-А ти, добродю, звдки? - раптом спитав мене гберлнг.
-Е-е-е... З нгосу.
-Помтно... Я так вдразу подумав.
-Й чим же помтно?
-Сказав "учта"... Так зазвичай, у вас кажуть.
-А ти бував на нгос?
-Та як сказати.., - гберлнг зщулився. Вн явно не хотв розповдати про власне минуле. - А ти давно звдси вихав?
-Не рахував... проте, мабуть, давненько... давненько.., - сказав це, а сам раптом зрозумв, що взагал не пам'ятаю, коли покинув той алод.
Весла розмрено плескали водою. Цей звук заворожував, заманював у тенета спогадв.
Пзня весна... ще толком не жарко, але й не холодно... Зелений бережок... Неширока рчечка... Вже вечор, й тому холоднша повтря ... Над водою дзижчать зграйки комарв... Десь тьохкають птахи...
-Ой-но, пду я до броду по воду, - линуло звдкись здалеку. То втер принс стрункий хор жночих голосв. Я пдскочив, озирнувся. Чую чийсь спв: - Гей-но вези мене, взничку, до роду!
тут раптом вриваться нший голос, густий, наче патока:
-А крич, не крич, двчинонько, моя, Одреклася родинонька твоя...
-Що ти кажеш? - марево на мить розвялося одним питанням гберлнга.
Я дивлюсь на нього не можу второпати, що коться. В вухах лине той пронизливий голос... аж мурахи по шкр бжать...
вн знову затягу:
-Ти чого посмутнв? - спитав Сот. Вн старанно грб вперед. - Занудьгував за батьквщиною?
-Що? - я вдчув себе, наче чумний. - Та н! Просто задумався... просто...
-А ти знаш, Боре, хто вперше вдправився в астрал? - раптом запитав вн мене.
-Не знаю, - вдповв я, знизуючи плечима.
-Чув про Астрального Рибака?
-Н. А це хто?
-О-о-о! - Сот загадково посмхнувся. - То цкава сторя... Розповсти? - не очкуючи на вдповдь, вн почав пд скрип ключиць: - Давно це було... Жив тод один гберлнг на м'я Свен, хоча вс навкруги прозивали його все Свином, бо вн дуже любив посидти в таверн, випити кухоль-другий елю, або ще чогось мцншого. набирався цей Свен до такого стану, що вранц перехож знаходили його в бруднй калюж.
Одного разу збрався вн на риболовлю, але посварився з дружиною. Вона йому каже, мовляв, ти сьогодн знову нап'шся, замсть того, щоб дйсно риби принести, присунешся вщент п'яний. Забрала його рибальськ снаст та замкнула в комрчин. А Свен, парубок впертий! Вислизнув з дому ... напився вщент! - Сот весело розреготався. - Трохи пзнше, звичайно, до нього дйшло, що його чека вдома, щоб уникнути розплати, вн зважився на те, щоб наловити риби, без не до сво суджено не повертатися.
Добрв до рчки, зрзав соб вудилище, спорудив волоснь. ржавий цвях став гачком, а грузилом вибрав камнь з бережка. Залз той Свен в човен, закинув вудку ... захропв. Заснув мертвецьким сном.
-Коли прокинувся, - тут Сот зробив невеличку паузу та хитрувато хихикнув, - то тут же поклявся соб не пити бльше ан крапл елю. Чому? Бо його човен висв в деклькох кроках вд краю водоспаду, що виливався прямо в астральне море. Бдного Свена такий страх взяв, що вн вже було думав, наче збожеволв. Але головне, що цей гберлнг все ще залишався живим у цьому самому астрал! Живим! А вд грузила, яке бовталося на волосн та переливалося дивним свтлом, виходили дивн промен, як огорнули човен ледь помтною оболонкою, захищаючи вд згубного астрала.
Гберлнг припинив гребти та втупився в мене хитруватим поглядом.
