-Ззнаюсь, що гадки не маю. Скльки тут знаходжусь, дос не можу визначитись з цим... Взагал, тут би побльше людей треба, а вд нашого приказу окрм прочуханв - анчого доброго не надходить. Кажу ж м, давайте загн солдатв... а лпше - роту... такий лад наведемо - замилушся! А у вдповдь лише - спостергай, не вилазь... таке нше! Жодно людини на допомогу, наче м там все одно... До реч, як почув, що ти з приказу, думав нарешт прислали помчника... А тебе, виходить, кинули мене переврити, так?
-Можливо, - я зробив вигляд, наче зняковв. - Кажу ж, що навть не знав про тво снування.
Якщо чесно, то цей Шрам мен не подобався. Не люблю таких, хто настльки вороже та неприязно сприйма нших стот, нш народност. Н, звичайно бажання бути обережним з чужинцями не варто засуджувати, бо це свого роду захисний механзм. Але крайност, котр призводять до появи люто ненавист спрямовано на знищення або приниження того, хто не схожий на тебе, вказують на якусь душевну хворобу. оцей Шрам, вочевидь, вже встиг нею заразитися.
- куди ти зараз? - спитав Матвй у мене, наче у старого друга.
-Говорили, що в Заозер' якийсь медовар, - почав я здалеку. Треба було уникати прямих натякв, нехай лпше цей Матвй мен пдкаже, куди бгти.
-Так, там такий... Богдан Лютиков... Добра людина! Кажуть, з ветеранв. На Святй Земл з мперцями бився.
-Вн також доповда про "дивних людей" в лс.
-Ну, чесно скажу, що Заозер'я - не моя парафя... От що, друже, (вн сказав "друже", а це явний прогрес в наших вдношеннях), тоб треба у Сот Смердючки запитати. Вн також там мешка.
-Це хто? Водяник?
-Та н! Рибалка з гберлнгв... У нього човен, якщо вже хтось з незнайомцв намагався попасти в урочище через озеро, мнуючи чуж оч, то вони могли скористатися послугами Сот.
- де ж знайти цього перевзника?
-Версти десь чотири, як йти вд селища водяникв на пвдень. Десь там шукати.
-Добре... схожу та й поговорю з ним. А ти, Матвю, куди рушиш?
-У скит, бо треба запаси поповнити.
Це не було схоже на правду. Торба, яка лежала в трав, була вщент чимось набита. Але я лише посмхнувся та побажав удач.
Ми розйшлися. Я потопав назад до коня, а сам прислуховувався до звукв, опасаючись, що цей Шрам кинеться на спину. Слава Сарну, нчого подбного не трапилося. Можливо, я даремно намовляв на Матвя... Хоча подивимось, що буде дал!
Десь за пвгодини дстався поселення водяникв. Бльшсть з них вже збиралися на риболовлю, нш копирсалися з стками. Побачивши мене з сво хатини вибрався Анчута.
-Врнулся? Зачм? - сердито пробубонв вождь.
-Та хотв пару питань прояснити.
-Ну, слушаю тбя.
-Знате такого соб Матвя Шрама?
-О-о! Скритний чловк. Постояно по лсу да болоту бродт... На лсовков глядт. За нам наблюдат... Думат, ми во н замтм!
-Чого ви з ним не розмовляли? Чого викликали ншого з Розшукового приказу?
-Ми му н доврям! - вдповв Анчута, стукнувши по земл древком свого тризуба.
- причини?
Водяник щось булькнув, здаться якусь лайку та рушив по свох справах.
Оце прийом! Вчора ледь не цлувалися, а сьогодн навть слова не удостоли.
Отже, розмова закнчена. Я не став фиркати, кивнув на прощання похав вздовж берега на пвдень.
Сонце вже пднялось над кронами. Вода набула насиченого зеленуватого вдтнку. Поверхню озера вкрили численн маленьк хвил, як настирно напирали на берег.
Плюх! Плюх! Плюх!.. Шурх! Шурх! Шурх!.. Хвил лижуть псок... шеберхне очерет, щльно притиснутий стовбурами один до одного... Втер з води. З кожною хвилиною вн ставав бльш рзким, наче чимось невдоволеним.
Якщо дивитися на Бле озеро зверху, то було легко помтити його яйцевидну форму. Причому гоструватий носик цього "яйця" приходився як раз на поселення водяникв, а тупа частина закнчувалася горами. Саме озеро було чималого розмру. Його протилежний берег можна було побачити лише в ясну погоду.
Судячи з вдомого Рибного ринку, у мсцевих водах було дйсно багато рзномантно риби: карасв, окунв, щук, судакв навть сомв. Промислом в основному займалися деклька артлей, здебльшого гберлнгськ. Вони рибалили в захднй частин озера, ближче до Горба - диного лсистого острова, що височився посеред водойми. Канйц ж лнувалися рибалити та скупляли улов у водяникв, при тому довол задешево, бо т не полюбляли та не вмли торгуватися.
Уявляю, як гендляре дурять "старшого брата". Мабуть скуповують у нього тих же щук або судакв по цн верховодок, а з столичних мешканцв здирають по три шкури. Ось чому, мабуть, мсцев хазяйки все ж частенько бгають на Рибний ринок до гберлнгв, бо там вдносно чесно.
Десь за годину я опинився бля невеликого мису. З нього вглиб озера сажнв на десять, може трохи бльше, тягнувся дерев'яний помст, бля якого був прив'язаний човник. На берез, на невеличкому пагорб виднвся акуратний курнь з очеретяним дахом, зовн перемазаний глиною та розфарбований червонобрунатною вохрою.
Я злз з коня не поспшаючи та нарочито голосно тупаючи пдйшов до будиночка, звдки крзь розчинен навстж двер доносилося потужне хропння.
-Гей, господарю! - гаркнув я у всю мць свох легенв.
