Вс звуки миттво зникли. Клька секунд тиш, а потм почулися чись кроки. В отвор з'явилася кудлата голова на якй стирчали жмутки нечесано шерст з слдами забутих реп'яхв.
-Доброго ранку! - проволав я.
-Ну ти галасливий хлопець! - пробурчав гберлнг. Вн неквапливо вийшов назовн, потягнувся та почав розминати маленьк пальц свох босих нжок. - чого тоб треба в таку рань?
-Ти Сот Смердючка?
-Я Сот... так... А ось ще раз назвеш мене Смердючкою, то клянусь вашим Сарном, наб'ю тоб пику. Допетрав?.. Я взагал вльний рибалка, маю справу з рибою, а вона, як вдомо, здобою не пахне. Але обзиватися на те - викус! - гберлнг ощирився та стиснув сво невеличк кулачки.
-Я вибачаюсь, - щиро промовив у вдповдь. - Не хотв образити.
-Вибачення прийнят, - махнув Сот. Вн присв на колоду, що лежала бля стни, й став натягувати на ноги шкрян чобтки. - Чого тоб вд мене треба?
-Мене звуть Бором. Я з Розшукового приказу. Хотв про дещо поговорити.
-Ммм! Отаке? - гберлнг завмер та втупився в мене. До носа долинув такий запах перегару, що останнй п'яничка з Новограду буде здаватися квтучою трояндою. Сот гучно видихнув та пдввся. - Фухххх! Котра година?
Гберлнг ршуче пдйшов до води, присв бля не та прнув головою по сам вуха. Секунд двадцять Сот вискочив назад.
-Ох, добре! - рибалка трусонув свою мактрою, розкидаючи в ус боки купу бризок. Ну тоб натуральна собака, яка тльки-но вистрибнула на сушу. Сот повернувся до мене та хрипло промовив: - Говори, я тебе слухаю... Як там, кажеш, тебе звати?
-Бор! - я прив'язав коня до глки верби. - Як тут живеться?
-Ох! От не поврю, що тебе справд цкавить, як мен тут живеться! - гберлнг по-доброму розсмявся. - Давай без передмов. Я не люблю сюсюкання. Говори, не соромся. Що тоб треба? Пливти на той берег?
-А що, часто про таке просять?
-Бува приходять добр люди. Чому не вдвезти, тим паче, коли за те ще грош дають?
Цей гберлнг мен подобався. Його прямота, вдверта хлопчача бравада й простота чимось пдкуповували.
Проте я не мг не вдмтити, що вн тут один. Ан братв, ан сестер... живе десь на околиц цивлзац... подал вд нших сородичв... Цей Сот довол цкава особистсть.
-Слухай, - пдморгнув я, - а це ти ж мого товариша Матвя Шрама возив до урочища?
-Кого? Матвя? Та вн води боться, як той домашнй кт. Яке там в човн плисти!
-Тю! А кого ж ти перевозиш?
-Та приходили тут... одн... Хто так не знаю, - хитрувато зщулився гберлнг. - Грошей дали. Медухи принесли. А я х за це туди-сюди звозив. Мен не шкода!
-Медухи?
-Так! Мцненька... з мбиром... Мабуть у Богдана-медовара дстали. Вн таку славну медуху робить! Днями до нього ходив, на рибу мняв... До реч, дещо залишилося. Дати спробувати?
не очкуючи на вдповдь гберлнг побг в курнь й незабаром притягнув пляшку з зеленого скла. Я прийняв та оглянув з усх бокв, вдзначаючи характерне клеймо в нижньому правому кут у вигляд бджлки. На запах вмст пляшки був начебто нчого, навть примним. Я зробив потужний ковток ледь не вдавився. Горло стис сухий кашель.
-Ох, мцна зараза! - це все, що змг вичавити з себе, при тому протираючи оч, як нещадно сльозилися. - Таку на учту не взьмеш!
Гберлнг розреготався теж приклався до пляшки.
-Так той Богдан торгу цим, чи що? - запитав я у Сот.
-Угу... Хоча в основному вн поставля до Новограда мед.
-А т... його друз, яких ти перевозив...
-Чому друз? Та н! Вони точно не його, Богданов, знайомц.
-Чого так виршив? Звдки у них тод пляшка?
-Можливо придбали... А взагал у Лютикова друзв нема! Вдлюдний вн... Все сам та сам.
-Сам? Н дружини, н дточок?
-Богдан як був одинаком та бурлакою, таким, видно, й помре.
-Слухай, а що до Корчаково? - обережно спитав я. - До За Корчаково? Чув в мст, що вн до не свататься.
Це мен згадались чутки двчаток. Першого дня, пам'ятаю, як вони збралися в зграйку та про Заних женихв теревенили. Серед них фгурував Лютиков, якщо не помиляюсь.
-Ха! Ось смх-то! З Корчаковою у нього чисто длов стосунки: вн й мед заганя, а вона, кажуть, славне пиво з нього робить. Та так використову... у стравах всляких...
-Так, пиво у не що треба! - посмхнувся я. - Так ти пропонуш з'здити на той бк озера?
-Що це значить "пропонуш"? Коли треба, то можу вдвезти.
-Слухай, Сот, а ти давно тих незнайомцв перевозив?
-Останнй раз це було десь днв п'ять тому.
Останнй раз? Виходить цей вони тут були ранше.
-А ти чого розпитуш? - хитрувато примружився Сот. - Натворили бди?
-Та хто його зна... Сам розумш, що з лсовиками справи мати - це якось дивно.
-А чого тут дивного? Там, в Озерному урочище, лси так, що ого-го!
-Та чув... Для суден, кажуть, саме те! Ваш... тобто - гберлнги - ходили до Брума домовлятися.
-Було таке! - погодився Сот. - Хотли порозумтися. Але де там! Лсовики хлопц безкомпромсн!.. Боре, може посндамо? А то в шлунку так гуде, в Новоград мабуть чутно.
Гберлнг не чекав на мою згоду, полз всередину будвл. За хвилину вн з'явився з в'яленою рибою сухуватими коржиками. Вдмовлятися я не став ми з ним нашвидкуруч поли. Сот наостанок прополоскав горло медухою, витер рукавом замурзаний рот пшов в кущ подзюрити.
