Незнайомець нервово покусував нижню губу, явно розм╕рковуючи над тим, чи встигне в╕дбитися, якщо в нього почнуть стр╕ляти з лука. Я пом╕тив, куди в╕н кинув обережний погляд: б╕ля торби лежав зовс╕м невеликий кулачний щит. Довол╕ простенький, без ус╕ляких в╕зерунк╕в чи узор╕в, але в╕д мене не сховалися затерт╕ в╕дм╕тини в╕д колишн╕х удар╕в мечем. Отже, ця р╕ч частенько використовувалася, ╕ ╖╖ власник зараз подумував про те, що було б непогано тримати цей щит в руц╕, н╕ж бачити на трав╕.
-Ти хто такий? - ще раз повторив я.
-Хмм... Нууу... Матв╕й... Матв╕й Шрам...
Голос хрипкий. В╕дчува╓ться легкий акцент... Де я такий вже чув?
-╤ зв╕дки ти, Матв╕ю?
-Хмм! - чолов'яга нервово оскалився та трохи здвинувся л╕воруч. - А тоб╕ що до цього?
-Ст╕й-но, де сто╖ш! - попередив я. - Не треба випробовувати долю... Так зв╕дки ти?
-З Умойру, а що?
-Чого тут хова╓шся?
-А це заборонено? - питанням на питання в╕дпов╕в Матв╕й. Сам уже весь стиснувся, наче готу╓ться б╕гти на мене.
Я трохи при п╕дняв лук ╕з стр╕лою та питливо втупився йому в оч╕.
-Це якось п╕дозр╕ло, тоб╕ так не зда╓ться? - п╕дморгнув я сп╕вбес╕днику.
-А ти сам хто такий, що шука╓ш п╕дозр╕лих особистостей?
-Скаж╕мо так - ╕з Розшукового приказу.
Обличчя Матв╕я раптом зм╕нилося. В╕н здивовано п╕дняв брови, на мить розслабився та якось глухо промовив:
-Рука допомоги?
-Е-е-е... так...
-Можливо це прозвучить нещиро, але я ╕ сам ╕з Розшукового приказу, - заявив чолов╕к.
В╕н прибрав меч та випрямився. Я все ще залишався стояти на м╕сц╕, тримаючи лук напоготов╕. Матв╕й неквапливо пол╕з в кишеню куртки ╕ за мить витягнув якусь р╕ч. Придивившись, я зрозум╕в що це була металева бляха у вигляд╕ овального щита з вибитим на ньому гербом - кан╕йським орлом. Зверху цей щит тримала кремезна людська долонь.
-Рука допомоги, - заявив Шрам.
Оце поворот! Виходить, я тут не один такий...
-╤ що ж ти тут робиш? - обережно спитав у Матв╕я.
-Мабуть, те ж саме, що ╕ ти: придивляюсь за водяниками... та л╕совиками...
-Ага... з кущ╕в? - у╖дливо посм╕хнувся я.
-Кожний працю╓, як навчений... Може, в╕дкладеш зброю? Поговоримо на р╕вних?
-Ти зна╓ш, а мен╕ н╕хто не казав, що тут ╓ хтось ╕з Розшукового приказу... Не чув н╕ про якого Матв╕я Шрама.
-Дивно! - схоже це були не пуст╕ слова. М╕й сп╕вбес╕дник явно розгубився в╕д под╕бно╖ заяви. Його величезн╕ жовна заходили ходором, немов ковальськ╕ м╕хи. - Дивно! Я ст╕льки вже тут знаходжусь!
-╤ ск╕льки?
-Ну... з к╕нця весни... Пост╕йно допов╕даю в столицю... а ти ось кажеш, що н╕хто не сказав...
-Ц╕кава ╕стор╕я! А мен╕ думалося, що в ц╕й частин╕ алоду н╕кого з Розшукового приказу взагал╕ нема╓, - повторив я, - тому мене сюди й в╕дправили... Може ти, друже, щось не то допов╕да╓ш?
Матв╕й нахмурився. Схоже, що в╕н трохи образився.
-А як ти зв'язок п╕дтриму╓ш? - спитав я у нього.
-Через жерц╕в Св╕тла... Тут трохи зах╕дн╕ше в╕д бол╕т ╓ невеликий скит. Живе там С╕вер Ф╕ларетов... Ось я через нього ╕ передаю послання... та через нього отримую ╕ накази...
Продемонстрований знак Розшукового приказу наче повинен був заспоко╖ти мене, але все одно всередин╕ щось невдоволено гризло св╕дом╕сть. З ╕ншого боку, п╕дстав для того, щоб продовжувати ц╕литися в Матв╕я не було. Якщо в╕н д╕йсно посланець ╤са╓ва, то непоганим буде в╕дверто з ним переговорити. Дек╕лька м╕сяц╕в спостер╕гання повинно дати якийсь результат.
Я прибрав стр╕лу та зробив к╕лька крок╕в вперед. Дистанц╕ю залишив таку, щоб встигнути вихопити меч та зайняти бойову ст╕йку. Береженого Сарн береже.
-╤ як спостереження? - запитав я. - Що ц╕кавого побачив?
-Хмм! - зда╓ться тепер Шрама охопив сумн╕в що до мене. - А ти не назвався...
-Бор... Головор╕з... Чув про такого?
Матв╕й нахмурився. Було пом╕тно, що в╕н щосили намага╓ться пригадати чи д╕йсно чув про якогось Бора Головор╕за. Якщо заявить, буц╕мто чув, то буде см╕х!
-А ти сам зв╕дки? Чи не з Форокса? - насупився Шрам.
-Ага... Як здогадався? - прибрехав йому у в╕дпов╕дь.
-Зовн╕ схожий... Та й вимова типова...
Що до вимови, тут в╕н явно лукавив. Або не роз╕брався.
-Так що ц╕каво знайшов? - знову спитав я.
-Та р╕зне, - Матв╕й знизав плечима. Очевидно не квапиться бути в╕двертим. Дали б ╕ мен╕ таку бляху, козиряв би нею праворуч-л╕воруч. Тод╕ й в╕ри було б до мене б╕льше.
-Я так зрозум╕в, що у л╕совик╕в з'явився новий вождь, - це була моя спроба розтопити недов╕ру м╕ж нами. Говорив спок╕йно, д╕ловито та в╕дносно в╕дверто. - Вчора розмовляв ╕з вождем Анчутою. В╕н каже, що той вождь... Брум, зда╓ться... пропонував водяникам травити рибу, яку вони продають в столицю.
-Л╕совики - то суц╕льний головний б╕ль, - захитав головою Матв╕й. - Я намагався спробувати посл╕дкувати за ними, але це занадто важко зробити. В Озерному урочищ╕ й кроку не ступити, щоб не натрапити на л╕совик╕в... А зна╓ш, як ревно вони спостер╕гають за власною землею? Як в╕дносяться до чужак╕в?
