От, псяче хутро! ╤ як тепер реагувати? Залишитись ╕з нею? - я нервово труснув головою, намагаючись привести себе до тями. Вир╕шив, що зараз не на час╕ вир╕шувати це питання. От повернусь в Новоград, тод╕ буду сушити м╕зки.
Першосв╕та я ледь розштовхав. В╕н пробубон╕в, що голодний ╕ зараз би було непогано з'╖сти смажено╖ ковбаски, якою так смачно годували в " Красном п╓тух╓". А пот╕м знову почав др╕мати, й мабуть ув╕ сн╕ щ╕льно налягав на ╖жу, бо почав трошки просмоктувати.
-П╕дводься-бо! - ткнув я хлопця ногою по дуп╕.
Той сердито буркнув, але швидко в╕д╕йшов.
-Боре, а ти б чого хот╕в по╖сти? - причепився в╕н до мене. - Зая, бачу, для тебе виготовля╓... то вергуни, то...
-Ось що, друже! - перебив я Першосв╕та. Намагався говорити неголосно, щоб не почула Стояна. - Часу на роздуми у мене було достатньо, тому вчинимо так: ви удвох повернетеся до вирубки... Ти, Першосв╕ту, супроводиш д╕вчину до Пименова, а то мало кого тут носить. А пот╕м в╕дправишся в Розшуковий приказ до Жуги ╤са╓ва.
-Сам?
-Н╕, ╕з загоном ре╓стровик╕в! Звичайно, що сам!
-Але.., - почав голосити хлопець, - але... але...
-Дай договорити! Розкажеш йому про л╕совик╕в та про кл╕щ╕в. Д╕зна╓шся про наш╕ подальш╕ д╕╖. Чекаю тебе завтра... ввечер╕... ось тут... на цьому м╕сц╕.
-А ти що ж?
-Ну... повештаюся Озерним урочищем... подивлюсь, що тут до чого...
-Сам? Тоб╕ не зда╓ться, що це небезпечно?
Я в╕дмахнувся та р╕шуче п╕дв╕вся. П╕д╕йшов до свого коня та причепив до с╕дла торбу.
-Отже сн╕дайте! - кинув через плече. - А пот╕м вирушайте в дорогу... Я чекати не буду, по╖ду вже зараз.
-Боре, ти.., - п╕дскочив Першосв╕ту.
-Цить! - п╕дняв я руку в знак мовчання. - Ось тоб╕ грош╕ на таке-╕нше. Переночу╓ш у Корсаково╖, зрозум╕в?
Хлопець щось мляво в╕дпов╕в та пол╕з в свою торбу за ╖жею. Я заскочив у с╕дло ╕ по╖хав в напрямку селища водяник╕в. Спробую ще раз переговорити з Анчутою.
До реч╕, що до сво╖х план╕в, тут я не лукавив ╕ д╕йсно хот╕в подивитися на м╕сцеве життя, як то каж╕ть, власними очима. Можливо, треба ще заскочити в поселення г╕берл╕нг╕в та переговорити ╕з рибалками. Впевнений, що ╖м також ╓ що сказати.
Ледь вглибився у власн╕ роздуми, ледь почав вибудовувати плани, як кра╓чком ока побачив якийсь рух вглибин╕ болота. За глинистими пагорбами вщент вкритих дохлими березами, обережно йшов... н╕, нав╕ть крався якийсь чолов╕к. Я потягнув за поводи, зупинив коня та пильно придивився до незнайомця.
Його повед╕нка здалась мен╕ п╕дозр╕лою. ╤ д╕йсно, - розм╕ркував м╕й розум, - хто при сво╓му глузд╕ запреться в топ╕, а не рушить б╕льш-менш придатними стежками? Мало того, буде йти, озираючись навс╕б╕ч, наче той злодюжка, котрий л╕зе вноч╕ в курник.
Тут же пригадались розпов╕д╕ Анчути про та╓мничих незнайомц╕в, котр╕ вешталися навколо озера та б╕ля с╕вер╕йського тракту. Н╕, тут точно щось не добре ко╖ться!
Чолов'яга мене не пом╕тив. В╕н рухався кр╕зь невисок╕ кущ╕ вб╕к поселення водяник╕в.
Я розм╕рковував швидко. Чого звол╕кати? З╕скочив на землю, прив'язав до дерева коня, схопив ясеневий лук, витягнув з торби тятиву та накинув ╖╖ на древко. Одягнув на правицю наруч, щоб при стр╕льб╕ не поранити кисть, пот╕м пару раз╕в прим╕рявся, чи н╕чого не заважа╓ ц╕литися. Д╕став звичайну стр╕лу, накрутив на не╖ наконечник та хутко рушив за незнайомцем. Нас розд╕ляло близько п╕втораста крок╕в. Якихось пара хвилин, ╕ я наздогнав чолов╕ка б╕ля кромки озера, де в╕н прис╕в та вдивлявся вб╕к дикун╕в.
Крастися було вже важкувато. Заважали зарост╕ очерету. Я вибрався на ледь пом╕тну стежку та крок за кроком п╕дходив до та╓мничо╖ ф╕гури. Судячи з усього, це все ж не був мисливець, або звичайний перехожий. Стьобана шк╕ряна куртка; вовнян╕ штани, заправлен╕ у висок╕ чоботи; на ремен╕ видн╕╓ться невеличкий меч та добротний н╕ж; поряд в трав╕ лежить полотняна торба з припасами. Якщо б я так одягався, то т╕льки в╕дправляючись на...
П╕д ногою зрадницьки тр╕снула г╕лка. Чолов'яга схопився за зброю та п╕дскочив. Ми завмерли на м╕сц╕, вивчаючи один одного. Я стояв десь трохи менше десятка сажн╕в в╕д незнайомця та тримав лук напоготов╕, але й не ц╕лився прямо, та ╕ взагал╕ не робив н╕яких ╕нших загрозливих рух╕в, пропонуючи сво╓му опонентов╕ зробити виб╕р. До реч╕, мен╕ ан╕чого не заважало стр╕ляти, ╕ чолов'яга це добре розум╕в.
На його чол╕ добре проглядалися три довгих б╕лих шрами, явно старого походження. Вони тягнулися до л╕во╖ вилиц╕. Чорна коротка бор╕дка, стрижений чубчик, який ще б╕льше п╕дкреслював високий лоб, погляд пильний, оч╕ ч╕пк╕... м╕цно збитий тулуб... руки м'язист╕, узлуват╕... Кожен рух цього чолов╕ка був м'яким, обережним, наче у к╕шки, котра вийшла на полювання. Це довол╕ небезпечний супротивник.
-Ти хто такий? - спитав я.