-А вчора, - промовив в╕н згодом, - на п╕вденному сход╕, на передг╕р'ях, я бачив клуби чорного диму. Знаки, значить, комусь подають... Так╕, що ╕ сл╕пий побачить. Зда╓ться мен╕, що це темноводинц╕.
-А ви таке колись бачили? - я розгорнув зал╕зну клюку, котру в╕д╕брав у л╕совик╕в.
Богдан завмер та уважно поглянув на зброю. За мить в╕н потягнувся до не╖, подряпав н╕гтем ╖╖ поверхню, ╕, поцокавши язиком, промовив:
-Добра р╕ч!
-Мен╕ кажуть, що вона з хадагансько╖ стал╕.
-Хто тоб╕ те каже - не бреше! Але це не зброя ╤мпер╕╖.
-А хто ж ╖╖ зробив?
-Спитай щось полегше... Хоча, не виключено, що ╕ в ливарнях самого Н╓з╓бграду. ╤нше питання, яка мета... Тобто, кому потр╕бн╕ под╕бн╕ "╕грашки".
-Я знайшов це у л╕совик╕в.
-Оттаке! - Богдан здивовано хлопнув долонею по столу. - Ц╕каво!
-Отже, ви кажете, що навкруги вештаються та╓мнич╕ особи.
-Так, вони багато насл╕дили в л╕с╕... б╕ля озера...
-Ви ╖х в обличчя бачили?
-Вони були далеченько... Зна╓ш, Боре, у мене чомусь склалося таке враження, буц╕мто т╕ люди... т╕ чолов╕ки - воювали... Або мали в╕дношення до ратно╖ справи.
-Що вас наштовхнуло на под╕бну думку?
Богдан в╕дразу не в╕дпов╕в. В╕н взяв чарку, пот╕м кинув погляд вб╕к образу Тенсеса, ос╕нив себе святим знаменням, одночасно бурмочучи щось про спас╕ння, а пот╕м повернувся до мене ╕ хитаючи головою на чарку, промовив:
-Нумо, друже, будьмо!
Я п╕дхопив чарку та приклався до медухи. На в╕дм╕ну в╕д вчорашнього напою, цей був б╕льш лаг╕дним. Н╕чого горло не стискало, та ╕ дух не забивало.
-Для розб╕йник╕в, - заговорив Богдан, одночасно налягаючи на гурку, - занадто п╕дготовлен╕...
-Тобто, вони ветерани?
-Можливо... ц╕лком можливо. Я б ╕ до приказу не пов╕домляв, та ц╕ гади мен╕ бдж╕л потру╖ли. Видно т╕ вулики ╖м "гуляти" заважали. Мо╖ бдж╕лки, м╕ж ╕ншим, чужих не люблять... Ти, Боре, давай розберися. Треба, щоб все було чин чином!
-Розберуся, - кивнув я у в╕дпов╕дь. - А що скажете про Сот╕?
-Смердючку? А що про нього говорити? Баз╕ка та п'яниця.
-В╕н розпов╕да╓, що воював на Свят╕й Земл╕...
-Та облиш ти! Хто зараз цим не хизу╓ться! Воював! - Богдан в╕дкинувся назад ╕ ляснув долонею по столу так, немов муху прибив. - Знаю я цих вояк╕в. Були часи, ╖х з╕ Свято╖ Земл╕ натовпами прибувало. Хто спився, хто в люди вибився...
-А ви?
-А що я? Мен╕ в╕йна без потреби. У мене он - бдж╕лки. Справа прибуткова!
Тут Богдан знову розлив по одн╕й чарц╕ й махом випив свою порц╕ю. Його обличчя якось в╕дразу осунулось ╕ постар╕ло.
-Ти не думай, наче я скнара якийсь! - сухо промовляв медовар. - Я в С╕в╓р╕╖ у Вертишському остроз╕ сво╓... в╕дслужив... ╤ з орками, ╕ з гобл╕нами, та й ╕ншо╖ гидотою стикатися доводилося. ╤ смерть бачив часом таку, що не т╕льки д╕тлахам, а ╕ зр╕лому мужику не розкажеш.
Богдан знову квапливо налив соб╕, кинув "Будьмо", випив ╕ голосно крякнув. Його величезн╕ жовна заходили ходором. Медовар п╕дпер сво╖м кулачищем голову ╕ втупився в мене.
-Чого не п'╓ш? Не подоба╓ться? - прямо спитав в╕н.
-Та н╕... просто слухав, - ╕ тут же випив, щоб не ображати господаря. Трохи в╕ддихавшись, я у нього запитав: - ╢ як╕сь припущення, стосовно того, що ц╕ люди робили б╕ля озера?
-А я х╕ба з Розшукового приказу? - Богдан п╕дв╕вся та п╕д╕йшов до в╕кна. - Нема╓ н╕яких припущень... Та ╕ чого мен╕ ╖х роботи? Чи те моя турбота загадки розгадувати?
Ну, хоча б чесно, - посм╕хнувся я. ╤ тут же промовив: - Ще одне питання дозволите?
-Спробуй.
-Кажуть, у Б╕лому озер╕ якийсь Зубар з'явився. Ваших качок краде.
-Ой! Брехня все це! Водяники, засранц╕ лупат╕, балують.
-Нав╕що ╖м це?
-Щоб рибку по-дорожче продавати! Придумали отаку байку... наче с╕тки ╖м хтось рве! А столичним купцям розпов╕дають про страшного Зубаря... Те, що в мене качки почали зникати, вважаю, вина отих двоногих жаб.
-Давно цей Зубар тут з'явився?
-Кажу ж тоб╕, нема╓ н╕якого Зубаря... А байка ця ходить десь... десь... ну пару м╕сяц╕в... Та казки це все! Зв╕дки тут чудовиську взятися? З Вертиша припливти? Так в╕н би порог╕в не пройшов!
-А якщо зав╕з хто?
-Хто? - повернувся до мене Богдан. - ╤ нав╕що?
-А ось це ╕ незрозум╕ло... поки...
-Невже, вважа╓ш, ц╕ гади лупат╕ його притягнули? - запитав медовар, втупившись в мене. - Вони в С╕в╓р╕╖ людям жити не дають. В Молот╕вц╕ пост╕йно скаржаться на водяник╕в. Т╕, на в╕дм╕ну в╕д св╕тол╕ських, пост╕йно шкоду роблять. Не вистачало, щоб ще м╕сцев╕ анчутки пакостити почали! - Богдан п╕д╕йшов до образу Тенсеса.
К╕лька хвилин в╕н тихо про щось молився, пот╕м повернувся за ст╕л, налив гор╕лки та раптом сердито промовив:
-Спогади... щоб вони скисли! У тебе ╓ спогади?
-Так, вони ж ╓ у вс╕х! - посм╕хнувся я.
-Мова йде про так╕ спогади, як╕ рвуть тебе зсередини... Про них зазвичай говорять, щоб ╖х н╕коли не ╕снувало. У мене ось таких повно! З╕знаюся, що часом думаю, краще н╕чого не пам'ятати. Н╕-чо-го! Кожен день, як новий!
-А якщо спогади несправжн╕? - несм╕ливо запитав я, ╕ тут же себе подумки ляснув по лобу. От якого, пита╓ться, астрального б╕сика, мене смикнуло за язика?
-Це як? - Богдан нав╕ть завмер, здивовано поглядаючи на мене.
